Тенета війни

Він показав на гральний стіл, де віялом лежали численні зображення Гната з жінками, переважно з Орисею. Характерник хруснув пальцями, впізнавши на одній зі світлин Лілею з тієї ночі, яку вважав прощальною. Знімкували зблизька... А він тоді був накачаний алкоголем та нічого не помітив.

— Якщо хочеш порвати їх — прошу, не стримуйся, — припросив бандит. — Я маю багато інших.

— Твій шантаж кізяка не вартий, — відповів Гнат із посмішкою.

— Справді? Не боїшся, що дружина дізнається про твої походеньки? Лілея думає інакше... — Шевальє постукав фішкою по дагеротипу.

Певно, того останнього вечора він розпатякав їй усе, що мав на думці. І знову нема кого звинувачувати крім себе.

— Вона й так знає про мої походеньки.

Це було єдине, що він спромігся вигадати. Певно, Варган або Щезник придумали б щось краще... Але вони б ніколи не опинилися в такій сраці.

— Шкода, — Шевальє підкинув гральну фішку. — Тоді доведеться пристрелити тебе, а твоїх дорогоцінних дружину та сина спалити живцем. Це б зачепило ніжні струни твого серця?

— Покидьок! Я відірву тобі голову!

На нього здійнялося понад десяток піштолів. Бандити розреготалися: так сміються дорослі з наївних дитячих погроз. Шевальє теж посміхнувся, зачекав, доки регіт уляжеться, і продовжив:

— Тепер, коли емоції знайшли вихід, я скажу наступне: ти лишаєшся тут, мон амі, у кімнаті для особливих гостей, і чекатимеш наказу. Затим слухняно виконаєш усе, що я скажу. Таким чином твоя родина залишиться цілою. Зрозуміло?

— Я вважав тебе людиною слова, Шевальє. А ти виявився сраним брехлом. Зараз ти переміг... Але настане ніч, і біля твого дому з'являться вовчі очі.

Шевальє заплескав у долоні. Мармуляд захихотів.

— Чудова промова! Можеш вважати себе вовком, але зараз ти — мій песик на повідку. І робитимеш усе, що я накажу.

— Де гарантії, що цього разу дотримаєш слова?

— Жодних гарантій, — Шевальє кинув фішку на стіл. Собою Гнат міг ризикувати як завгодно. Але не родиною.

— Орден дізнається, — то був його останній відчайдушний аргумент.

— Орден уже дізнався, але це невеликий клопіт, — Шевальє махнув рукою. — Несіть того нишпорку!

Декілька бурмил зникли за дверима й за хвилину приволокли чоловіка, який уже не міг ходити через перебиті коліна. Спотворене побоями обличчя нагадувала криваву м'ясну маску. Гнат із жахом упізнав у тій масці брата Качура.

— Твій знайомий?

Качур підняв обличчя. Його очі, геть червоні від потрісканих капілярів, ледве прозирали крізь розпухлі чорно-сині синці. Він довго вдивлявся в Гната, потім смикнувся та зашепотів крізь вибиті зуби, біль та ненависть:

— Запроданець. Ненавиджу. Проклинаю...

Шевальє поправив метелика, простягнув руку і Мармуляд послужливо вклав у неї піштоля. Постріл урвав останні слова брата Качура. Шевальє повернув зброю та зітхнув.

— Нагадайте мені наступного разу не стріляти в голову. Виглядає драматично, але змивати з підлоги мізки... Ну, чого поставали? — прикрикнув він. — Зараз юшки натече! Тут кожна паркетина дорожча за життя цього непотребу! Викиньте його туди, де жоден дуб не проросте.

Понівечене тіло хутко поволокли геть. Шевальє перевів погляд на Гната.

— Бачиш? Ми збережемо твою таємницю від Ордену.

Бойко заплющив очі. Смерть брата Качура — на його совісті.

— Би зробите зі мною те саме, — приречено озвався характерник.

— Як будеш слухняним песиком, то ні. Взагалі я маю глибоку симпатію до тебе, мон амі, — Шевальє провів пальцем по своїх вусиках. — Тому ти маєш досить високі шанси на життя. То як, зрозумів умови нашої співпраці?

Попіл під ногами, постать над чорною порожнечею; запекла рішучість зробити що завгодно, аби вернутися до родини. Коштовний паркет під ногами, постать над зеленим оксамитом гральних столів; якщо він ніколи не повернеться до родини, то принаймні мусить її вберегти.

— Так.

— Шарман! Супроводити любого лицаря в апартаменти для особливих гостей.

Гната замкнули у невеличкій кімнаті без вікон та меблів. Мармуляд особисто супроводив його, щоб кинути наостанок із масною посмішкою:

— А дружина в тебе нічогенька. Як раптом овдовіє, то завітаю її розважити!

Характерник відповів поглядом, від якого Мармуляд перестав посміхатися і грюкнув дверима. Гнат залишився наодинці зі своїм розпачем.

***

Усіма відомими йому мовами, котрих налічувалося вісім, Зіновій Чарнецький проклинав усе, що привело його сюди: світські прийоми, де надто щедро наливають, місцеве вино, що так легко п'ється, кляті плавні з чортовими турками, ненависне море з вічною хитавицею, підступного характерника з цією звабливою кралею... І ось він у благенькому човнику без якоря біля двох ворожих кораблів! Якщо про цей божевільний вояж дізнаються у Києві, то плакала довго й старанно вибудована кар'єра, плакали наступні призначення, вже ніколи йому не бачити омріяної перев'язі надзвичайного і повноважного посла Українського Гетьманату...