Тенета війни

— Справи такі: хтось з Ордену працює на Шевальє. Опису чи інших подробиць я добути не зміг. Імовірно хтось із куреню вартових. Завжди прибуває до «Мавки» як клієнт. Ми з Джінджиком його по черзі тут вичікували.

Олефір нашорошив вуха.

— Є підозри щодо конкретної особи?

— Добрий контррозвідник завжди має підозрюваних.

Качур перелічив кілька імен, Пилип полегшено видихнув. Того, чиє ім'я він боявся почути, не назвали.

— Останній у моєму списку, який насправді може виявитися найімовірнішим кандидатом... — продовжив брат Качур, — цього літа допомагав мені зі справою, що стосувалася Шевальє. Геть не допоміг, радше нашкодив... Не здивуюся, якщо зловлю саме його. Ім'я — Гнат Бойко, він же брат Еней. Чув про такого?

***

Уляна випила чарку самогону, протерла обличчя вологим рушником і видихнула:

— Усе, я заспокоїлася.

— Почни з того вечора, — мовив Гнат, погладжуючи її руку. — Можливо, помітила чужинців? Хтось вештався навколо хати чи тинявся вулицею?

— Все було як завжди, сторонніх я тут не бачила, — Уляна посунула порожню чарку на столі. — Вечір як вечір... Помолилися та спати лягли. Остап хіба що крутився, на тебе все чекав, а на радощах він засинає тєжко. Я посеред ночі встала випити води. Спала міцно, нічого крізь сон не чула. Я спала, коли наших кобилок...

Вона швидко змахнула сльози.

— Прокинулися разом, одягнулися, відчинили двері... А там...

Жінка прикусила губу.

— Це Терещенки, курви, точно вони, — характерник палав люттю. — Дочекалися, щоб я поїхав, і помстилися за образу!

— Терещенки на це не здатні, Гнате, — Уляна протерла червоні очі. — Вони не найліпші сусіди, але такого не вчинили б. Словами жбурлятися можуть, але занапастити худобину та ще й кров'ю стіни вимастити? Ні, Гнате, у нашому селі такого не чинять. На все своя межа.

— Надто гарно думаєш про них, Уляно.

— Ні, просто знаю їх краще за тебе. Не гарячкуй, Гнате. Я теж хочу знайти винуватців, та це аж ніяк не Терещенки. Не віриш? Піди та спитайся сам, з їхніх облич усе зрозумієш.

На ґанку сусідська родина Земледухів — дідо, бабця, чоловік, жінка, трійко дітей — уже підняли тин і завзято поралися біля стіни. Заплаканий Остап сидів поруч мертвих кобил, яких віднесли до стайні, та з ніжністю чесав їм гриви. Гнат не знайшов у собі сили заборонити цього. Хлопець має право попрощатися.

— Тату, а Ожинка та Суничка потраплять на небо?

— Обов'язково потраплять.

Гнат обійняв сина та одразу втратив запал допитувати Терещенків. Чорт із ними...

— Ти вночі нічого не чув?

Остап лише похитав головою.

— Тату, привези мені справжніх шабель.

— Замалий ти ще для справжніх. Нащо тобі?

— Якщо прийдуть нас убивати, я маму захищатиму.

— Не прийдуть, сину. Обіцяю.

Остап якусь мить вивчав його обличчя, потім кивнув. Гнат докладав усіх зусиль, аби мати впевнений та спокійний вигляд.

— Я перепрошую, — до нього наблизився дід Земледух, сивий як сніг. — Тут така справа... Моя стара завжди раненько встає, до перших півнів. Каже, бачила трьох вершників, які від вашої хати геть мчали. Подумала, може, то ви були з товаришами... Мабуть, то лиходії тікали.

— Куди тікали?

— Он до того гаю, — старий махнув рукою на північ. — Там колись дорога була.

— Дякую! Величезне дякую. І за свідчення, і за допомогу... Ви нам завжди допомагаєте, а я жодного разу «спасибі» не сказав, — Гнат низько вклонився.

— Та що ви таке кажете! — відмахнувся старий. — Діло сусідське... Ми ж розуміємо, у вас служба державна, вдома буваєте нечасто, треба одне одному допомагати, як же інакше...

— Коли буде вам щось треба, то тільки скажіть, — Гнат приклав долоню до грудей. — Зроблю!

Старий Земледух і собі вклонився.

— Люди гостинці почали приносити, — дід вказав на кілька кошиків і дзбанів. — Хто меду, хто яєць, хто ковбаси. До вас наближатися не наважуються, через нас просять передавати. .. Ви не думайте, що тут усі як Терещенки.

— Ще раз спасибі.

Характерник повернувся до хати, де Уляна клопоталася готуванням обіду на великий гурт, та сповістив, що рушає у гонитву за гарячими слідами. Дружина поцілувала його, перехрестила на прощання. Аж раптом ляпнула себе по лобі:

— Геть забула! Я тобі подарунок на Покрову приготувала!

Дістала зі скрині кілька книжок у м'якій палітурці.

— Повне зібрання Котляревського для подорожніх, — вона ледь усміхнулася. — Бо ті твої книжки такі старі й засмальцьовані, сторінки вже розсипаються...

Гнат міцно обійняв її, вкладаючи у ті обійми подяку, любов, вибачення за тривалу відсутність й обіцянку знайти та покарати кривдників. Вона зрозуміла все без слів.

— Повертайся хутчіш.

Сіроманець поцілував її, скуйовдив синову чуприну та ще раз уклонився Земледухам, які просили не турбуватися за господарство, бо вони тут усе владнають і підтримають. Засідлав Упиря та помчав до найближчого дуба. Брат Крайка погодився на розслідування і додав особисте прохання переламати кривдникам усі пальці.

У гайку характерник натрапив на свіжі сліди підков.

— От вам і гаплик, сучі діти!

Він так-сяк розіпхав сумками скинутий поспіхом одяг, прилаштував зброю і наказав Упирю бігти на відстані. Кінь форкнув та стукнув копитом.

— Я — вовк.