Тенета війни

— Декілька вояків мали золоті квитки у «Нічну Мавку», — Пилип передав квитки контррозвіднику.

— Заклад Шевальє, у нього там підпільне казино, — Воропай посміхнувся. — От і попався, свиняче рило! Вочевидь слугує Церкві та Варті ширмою для тіньових оборудок.

— Шевальє? Столичний ватажок бандитів?

Це пояснювало і невідомі компанії, і ланцюги рахунків, і сумнівних персонажів на кшталт пана Цапка.

— Так. Ним займається брат Качур. Я мав би йому зараз допомагати, але доведеться прибирати тут за тобою. Без коси та зі щетиною на обличчі ти змінився, брате, але впізнати можна. Не вистачало нам іще однієї статті...

Ваш Орден схожий на жалюгідного каліку. Він заслуговує знищення.

— Я можу допомогти Качуру замість тебе.

— Не варто! Хоча... — Воропай задріботів пальцями по колоні. — Слушна думка. Йому зараз допомога не завадить. Я це узгоджу з Ґаздою, сам йому не пиши. Спробую переконати, що нам потрібні всі сили.

— Тоді рушатиму просто зараз, — від тієї хвилини, як отямився тут, Пилип мріяв утекти зі створеного ним некрополю. — Вночі привертатиму менше уваги. Дорогою домовлюся із Качуром про зустріч.

Невже набридло сидіти біля мерців? Тут затишно!

Він показав Олексі комірчину з кухонькою, зібрав речі та рушив до дверей.

— І ще одне, — мовив навздогін Воропай.

Пилип обернувся. Брат Джінджик дивився на нього зі смутком.

— Варгане, якщо виявиться, що це насправді скоїв Звір і ти брехав, — він кивнув на мертвих, — то під час наступної зустрічі мені доведеться тебе вбити, брате.

Під час наступної зустрічі я розірву йому горло.

— Бувай, Джінджику.

— Нехай Мамай допомагає.

Доки Буран відміряв милі, Пилип намагався зосередитися на завданні. Треба скласти всі нитки докупи.

Отже, Таємна Варта і Православна Церква поєднали зусилля, аби зруйнувати довіру до Сірого Ордену. Через підзвітних Варті бандитів і контрольованих Церквою божих воїнів узгоджено фінансувалися та розповсюджувалися листівки, чутки, книжки, статті та інші побрехеньки про характерників. Підготувалися добре: завчасно перекрили всі можливі витоки й слабкі місця серед Варти. Успішно добилися вотумів недовіри Червоної і Чорної рад, на черзі гетьман. Остаточна мета зрозуміла: скасування грамоти Хмельницького.

Але шанси на перемогу є. Єдина умова розпуску Ордену — державна зрада, а в цьому характерників звинуватити неможливо. Зосталося тільки зібрати докази та зруйнувати рештки змови, і вовчі лицарі дадуть гідну відсіч. Тоді Пилип зможе піти з чистим сумлінням та виконаним обов'язком.

Знову за своє.

— Я вже казав, що не бажаю приймати тебе.

Ти розчарував мене своїми розумовими здібностями.

— Начхати.

Я не тільки порятував твою шкуру. Я зробив це так, аби твій Джінджик і носа не підточив.

— Ти зробив це, аби обдурити його — інакше він убив би мене.

Це я вбив би його натомість. І що б ти вдіяв, Пилипе?

— Ти мені остогид.

Навзаєм.

Пилип зустрівся з братом Качуром у невеличкій кав'ярні через дорогу від «Нічної Мавки».

— Ненавиджу це місце, — зізнався Качур щойно після знайомства. Було помітно, що йому давно кортіло з кимось поділитися наболілим. — В арці поруч щоночі ллються літри сечі. Сморід очі виїдає. Постійно хтось валяється у власному блювотинні... Навіть у Буді таке не щодня побачиш! Мерзенне місце. Чому його називають елітним борделем?

— Я не знавець борделів, брате, — відповів Пилип.

— І добре.

Брат Качур покалатав ложечкою, розмішуючи цукор у каві.

— Чим можу зарадити?

— Я ще з літа розслідую оборудки Шевальє, — Качур додав ще цукру. — Він обережний та розумний, завжди діє через посередників, веде чимало справ водночас. Я ледь не розірвався, коли спробував устежити за всіма. Спочатку підозрював, що він працює на Орду, але то була лише контрабанда. Потім натрапив ще на одну нитку, теж порожньо... Загалом, неважливо. Я змарнував багато часу на глухі кути. Але тепер маю чіткий слід.

— І тут потрібен помічник.

— Правильно! Кров із носа як потрібна друга пара вух. Післязавтра Шевальє матиме важливу зустріч у ресторані «Прихований скарб» під Києвом. Якесь велике цабе.

— Може, його справжній роботодавець... Церква або Варта.

— О, ти обізнаний про це, — зрадів Качур. — Чудово. Треба підслухати, про що там говоритимуть, але я не можу покинути стеження. Поїдеш?

— Авжеж.

— Радий це чути, — Качур підняв філіжанку на честь Пилипа. — Я дам вихід на одного надійного кельнера, він допоможе... Поки я чергуватиму тут. Є підозра, що мене помітили, але ось-ось спливе риба, яку не можна впустити.

— Про кого мова? — поцікавився з увічливості Пилип.

Качур кілька секунд вагався, потім відповів: