Тенета війни

— Живуть потроху. Зализали рани, сплачують контрибуції, — Ярема кілька секунд вагався та продовжив: — І готуються до нової війни, зробивши висновки з попередньої. Ті острови добряче покропило кров'ю Альянсу. Тепер це справа їхньої честі.

— Мир — то лише підготовка до нової війни, — процитував Яків. — Сподобалися північні мандри?

— Краї прекрасні, — кивнув Ярема. — І Швеція, і Норвегія, і Фінляндія... Не можу обрати, яка сподобалася найбільше. Суворі краєвиди, пиво непогане, чудова рибна кухня. Є там щось близьке моєму серцю, але все одно чужина. Тому тішуся, що я вдома.

— Допоки Орден не відправить на роги до іншого чорта, — докинув Яків.

Чи нотка зневаги почулася йому?

— Вовча стежка, — стенув плечима Ярема. — А ти як ся маєш? Як дружина, як мала?

— Усе добре. Мала росте, Марічка чекає на другу дитину.

— Вітаю, братику.

— Не з тим вітаєш, — усміхнувся Яків, кілька секунд насолоджувався нерозумінням на обличчі Яреми, нарешті продовжив: — Я йду в гетьмани.

Характерник присвиснув.

— Справді, цьогоріч вибори... Бачу, ви змовилися ошелешити мене новинами, коли я ще й із дороги не виспався. Де ж твоя охорона, пане великий цабе?

— Скоро я без неї і кроку не ступлю, але то станеться після привселюдного оголошення, що відбудеться за тиждень. Насолоджуюся останніми днями спокійного життя, — Яків витяг з-за ременя оздоблений золотом декоративний пірнач і замислено покрутив його в руці — Маю підтримку майже всіх правобережних полків. За булаву зі мною позмагається Борислав Нічога. Чув про такого?

— Герой Стокгольму? Всі про нього чули.

Яків поплескав пірначем по долоні. Начищене червоне золото бризкало сонячними зайчиками.

— Сильний супротивник. Лівобережжя за нього, — продовжив старший брат. — Доля булави залежить від чорнорадників із серединних полків. Особливо Наддніпрянщини.

— Звучить непросто, — Ярема подумав, що його бойовий пірнач виглядає вбого поряд із ювелірним витвором Якова. — Зичу тобі перемоги! Ти довго йшов до цієї мети.

— Власне, брате, ти можеш допомогти у її досягненні.

Яків замовк і дав йому кілька секунд обдумати сказане.

— Про що мова?

— Декілька людей — декілька голосів. Потрібні відомості про цих людей, аби здобути їхні голоси. Розумієш?

Тепер ясно, навіщо він підійшов.

— До чого тут я?

— Не прикидайся дурником, Яремо, — роздратовано махнув рукою Яків. — Ти все чудово розумієш. Твої побратими з інших куренів можуть допомогти. Тобі це неважко, а я отримаю булаву.

— Ти просиш компромати на людей із Чорної ради, аби шантажем змусити їх голосувати за тебе, — похмуро сказав характерник.

— Це доволі брутальне формулювання, але суть ти вхопив.

— Ні, братику, — Ярема відвів погляд. — Не допоможу.

Перед відмовою він навіть не сумнівався.

— Ти сприйняв усе занадто похмуро, — брат махнув золотим пірначиком. — Жодних компроматів, жодних погроз! Лише кілька задушевних розмов...

— Орден поза політикою, — перебив Ярема.

— Орден не може бути поза політикою, чорт забирай! — Яків тупнув ногою. — Громадяни держави не можуть бути поза політикою! Залиш ці безпорадні відмовки для простого люду!

Ярема провів рукою по сталевому пірначу.

— Це не відмовки, — сказав він. — А історія десятиліть. Вовчі лицарі завжди стояли осторонь виборів до обох рад і тим паче гетьмана. Тому й дожили до сьогодні.

— Ніколи досі брат характерника не обирався гетьманом, — Яків заговорив урочистим тоном, з яким, напевно, виступав у Червоній Раді: — Яремо! Послухай мене уважно. І не перебивай! Я чудово знаю, в якому жалюгідному стані зараз Орден. Знаю, що вам непереливки ще відтоді, як помер батько. Після розколу й міжусобиць сіроманці занепадають, а після Острівної війни на ладан дихають. Але я зможу вам допомогти. І щедро віддячу за допомогу. Хіба ти не хочеш відродити силу Ордену?

— Хочу. Але не такою ціною. Коли правда випливе — а вона випливе! — це стане кінцем Ордену.

— Годі корчити з себе святого, псякрев! — Яків вибухнув, але миттю опанував себе та продовжив уже спокійно: — Брате, ми дорослі люди. Правда не лайно — не випливе, якщо їй не дозволити.

— Я тримаюся іншої думки.

— Часом треба йти на поступки. Подумай про те, що я тільки-но сказав. Поглянь на Орден і його майбутнє, — проникливо віщував Яків. — Не поспішай із відповіддю. Ніколи не відмовляйся одразу, так чинити нерозважливо.

— Можливо, — Ярема відійшов, притулився спиною до батьківського дуба. — Можливо, так чинити нерозважливо... У політиці. Але я не політик, братику. Я воїн.

Яків роздратовано сплюнув.

— Ти приходив із цим до діда, чи не так? — спитав Ярема.

Жодного слова у відповідь. Отже, в яблучко.

— Він так само відмовив тобі, — продовжив характерник гірко. — Тоді ти вирішив, що як не осавула, то простий лицар згодиться... Та прийшов до мене. Але я теж цього не робитиму.

— Погодься не заради Ордену, а заради родини, — Яків ударив себе у груди.

— Родини? Тобто заради твоїх амбіцій? Ні, братику, не вмовиш. Це моє остаточне слово, — Ярема схрестив руки на грудях. — Воно залишиться незмінним. Вибач.

Губи старшого брата викривила лють.