Тенета війни

— Волинський вовк тобі друг, покидьку вошивий!

Северин пропускав ці випади повз вуха.

— Знаєш, що тікати намарно. Знаєш, що тебе прив'язано. Знаєш, що я тебе знайду. Ти не бовдур...

— На відміну від тебе!

— То навіщо гаяти свій та мій час?

— Я розірву цю кляту нитку! Розірву, як твою горлянку! — зарепетував польовик. — Я не знав, на що погоджувався!

— Усе ти добре знав, брехло, — спокійно відповів Северин. — Чи вже забувся, як умовляв порятувати тебе від пекельної пустки Потойбіччя? Як радісно крутився, вищав від моєї угоди та клявся довіку служити?

Чорні очиська войовниче кліпали, але кущик мовчав.

— Я провів складний ритуал. Я забрав тебе по цей бік. Угоду укладено, тож виконуй свою частину! Живи, де наказано, слухай та дивись навколо, а раз на тиждень звітуй. Хіба це складно?

— Складно! Шоб тобі очі повилазили! У мене рук немає, аби звіти тобі писати, йолопе безголовий! — вереснув польовик.

Від люті на кулястому тулубі проклюнулися квіти. Запахло польовим букетом.

— Раніше ти якось справлявся. Тож порайся й надалі, — Чорнововк насупився та несподівано гаркнув: — А як ні, то пошкодуєш, присягаю Ґаадом!

Він ударив кресалом по кремінню, зловив іскру трутом. Створіння перелякано зіщулилося та спробувало відсахнутися, але незримі кайдани тримали міцно. Характерник повільно розпалив люльку і наказав:

— Звітуй.

Перекотиполе слухняно забурмотіло:

— Вигулькнуло тут одне базікало... По місцевих шинках ляси точить і постійно всіх пригощає, аби увагу привернути... Розповідає, як гарно при Смарагдовій Орді ведеться... Щоб не вірили жахам, які про неї кажуть... Мовляв, бери ярлик і живи щасливо та сито... Зве себе купцем із Новгорода і, схоже, не бреше — окає, як справжній москаль... Зникає миттю, як тільки поблизу намальовується вовкулака з чересом... А потім повертається і знову за старе...

— Цікаво, — кивнув Северин. — Напишеш усе в подробицях: ім'я, вигляд, вік цього співочого купця, місця, де висиджується. Ти знаєш, як це робиться. Ще щось було?

— Більше нічого.

Характерник набрав повні легені диму і повільно видихнув прямо в польовика. Той заплющив очі. Квіти згорнулися та принишкли.

— Залишайся корисним агентом та ніколи знову не забувай свої обов'язки. Чуєш?

— Чую, — прошепотів кущик.

— Ще раз примусиш мене їхати у цю діру та гратися у хованки — змушу тебе гратися з вогнем. Аби ти часом не вирішив, що це такий вислів, поясню: я розпалю під тобою багаття, — Северин карбував слова тихо і спокійно. — Велике, справжнє, пекуче багаття. Второпав?

Створіння пробурмотіло щось про кров і лайно.

— Не чую!

— Уторопав, кажу, — відповів польовик та розплющив очі. — Второпав, пане вовкулако. Ти у нас сильний і могутній. Славно лякаєш бідолашних польовичків, які тобі й до коліна не сягають. Не порушу я угоди, щоб її грім побив і тебе разом з нею...

— От і молодець. Котися звідси!

Северин носаком чобота стер частину кола. Перекотиполе закрутилося, завертілося та чкурнуло за обрій, наче гарматне ядро. Чорнововк похитав головою — завжди з ним та сама історія — і рушив до найближчого дуба доповідати осавулі, що справу з несумлінним агентом залагоджено.

Їхати майже два дні заради десяти хвилин розмови! І через це він пожертвував своїм часом із Ліною? Тьху!

Чорнововк старанно розбудовував мережу потойбічних шпигунів упродовж останніх років: у кожному полку, у кожному паланку мав щонайменше одного. Деяких він знайшов у людських володіннях та домовився про послуги; деяких витяг з Потойбіччя за умови співпраці — як цього неслухняного польовика. За невеликими винятками, клопоту з агентами не виникало і корисні відомості стікалися регулярно, тож Віра Забіла, осавула потойбічників, наступним завданням планувала створення мережі на улусах Смарагдової Орди. Северин уже подумки готувався до тривалої розлуки з Ліною, хоч вона обіцяла навідуватися навіть за багато сотень миль...

На дубі чекав лист.

— Сподіваюся, то не Забіла.

Долоню залоскотало. На дубовій корі розквітли червоні літери і почувся шепіт: «Щезнику від Іскри. Вітаю, любчику! Ти станеш татусем. Вистачить духу на особисту зустріч? Чекаю на відповідь. Нехай Мамай допомагає».

Слова змовкли, літери розтанули в повітрі. Це було перше повідомлення від Катрі після їхнього остаточного розлучення чотири місяці тому. Шаркань сторожко дивився на Северина. Минула хвилина, а характерник не поворухнувся.

Щойно він подумав, як напрочуд легко пишеться новий розділ його життя, щойно побачив у ньому сенс і повірив, що відтепер так буде завжди — як перо зламалося та всіяло сторінку чорнильними бризками. Написані розділи не хотіли лишатися у минулому.

— От лайно, — сказав Северин.

Розділ другий

«Наказую якомога швидше перевірити особисті джерела у Таємній Варті; дізнатися останні відомості щодо змін у керівництві та доктрині; звітувати про кожне джерело окремо з усіма подробицями».