Тенета війни

— О так, — він струснув гривою. — Галина така неймовірна оповідачка...

Дорогою додому Ядвіґа кинула на нього лукавий погляд.

— То що, сину? Ви готові обирати наречену? Чи треба ще часу на роздуми?

І тут він усе вирішив.

— Готовий, — відповів флегматично Ярема.

Пані Ярова була неабияк здивована: не сподівалася негайної відповіді.

— Справді? О, сину, це така приємна новина, я щаслива! Хто ж стане вашою обраницею?

— Галина.

Характерник не без задоволення спостеріг, як щастя репнуло та лускою осипалося з обличчя пані Ярової.

— Сину, а ви не переплутали? — обережно почала Ядвіга. — Оце щойно ми були в Галини, а першу дівчину звуть Агнесою. Мабуть, ви її мали на увазі...

— Ні-ні, я нічого не переплутав, мамуньо, — спокійно відказав Ярема. — Саме Галина, від котрої ми зараз їдемо.

Пані Ярова ніби сиру жабу проковтнула.

— Може, я занадто тиснула на вас? Не варто так поспішати. .. Сину, добре подумайте та гарненько зважте все без зайвого поспіху, на свіжу голову...

— Я свій вибір уже зробив.

Вона нервово стягла з шиї чорного шалика й мимоволі закрутила навколо руки. Помовчала. Підвела очі, там була провина.

— Отже, ви так хочете, — сказала Ядвіга стиха. — Вирішили провчити мене.

— Мамуньо, ви досі не сприймаєте мене всерйоз, хоч я два роки воював, — зітхнув Ярема. — Справді воював, не відсиджувався по штабах чи у тилу.

— Сину...

— Ваш план не вирізнявся оригінальністю: штовхнути до потрібної обранки на невигідному контрасті з іншою, тобто позбавити мене справжнього вибору, аби я пішов до дівчини, яка сподобалася вам.

Мати озирнула нього дивним поглядом: наче вперше побачила.

— Вибачте, — прошелестіла Ядвіга. Вона нечасто вживала це слово. — Я повелася негідно.

— Я не ображений, мамуньо. І справді хочу обрати Галину, — погляд пані Ярової обважнів смутком, тому Ярема швидко пояснив: — Не тому, що бажаю провчити вас, не подумайте! Просто Агнеса заслуговує кращого чоловіка, ніж я. З нею одружиться хтось інший... Без прокляття.

Ядвіга звела руку з шаликом та обережно, аби не зіпсувати макіяж, промокнула очі.

— Це дуже... Благородно. Справді шляхетно.... Але чи ви певні, сину?

— Так, мамо. Призначайте заручини хутчіш, треба завершити це до мого від'їзду.

— Але ж Галина... У неї вітер у голові! Уявляєте, на які неподобства ця пані може наважитися, коли вас місяцями не буде поруч?

— Як каже мій друг Еней: дарма, що дурноголова, аби чорноброва, — характерник посміхнувся. — Ви, мамуньо, візьмете її під своє мудре крило. Триматиме під контролем, як умієте, та поступово вирізьбите з неї гідну невістку.

Ярема зітхнув.

— А далі вже й онуки з'являться, і всі будуть щасливі.

Окрім мене, подумки додав він.

— Добре, сину. Ви... вразили мене, — Ядвіга нахилилася і поцілувала Ярему в чоло. — Я сама поставила ці умови, а ви зробили вибір. Я поважаю його... І поважаю вас.

— Люблю вас, мамо.

Заручини призначили через три тижні.

***

За порадою до брата Енея Северин не звертався: Катря його сестра, тож навіть попри їхні непрості стосунки той ніколи би не став на бік відьми-чужинки, про яку був не найкращої думки, відколи вперше почув про неї. Прикро, бо Еней, як єдиний жонатий з їхнього гурту, міг би виявитися неабияким порадником.

Раціональний Варган, наскільки всім відомо, не мав досвіду в любовних справах, тому до нього Северин теж не звернувся. Найдужче він волів би обговорити свій складний вибір із братом Малюком, але той мандрував скандинавськими краями, де з характерницькими дубами було сутужно. Інших близьких друзів Чорнововк не мав, а йти до знайомців з особистим не хотілося.

Довелося звернутися до Захара. Старий учитель завжди знаходив мудрі слова розради на будь-які випадки життя.

Невдовзі надійшла від нього відповідь: «Щезнику від Бриля. Навіть не вплутуй мене у це, козаче! Маєш власну голову на плечах. Та якщо надумаєш женитися і не покличеш за батька — я ображуся. Нехай Мамай допомагає».

— Дуже мені зараз Мамай допоможе, — знічено промовив Северин.

У безвиході звернувся за порадою до Соломії, яку попервах уникав з тих само причин, через які не писав Гнатові, адже Ліна була відьмі як дочка. Тож половину Севе-ринового звернення складало переконливе прохання не вибовкати нічого Ліні. Ворона, яка принесла листа, боляче клюнула Чорнововка за руку й відлетіла, не чекаючи відповіді. Вихователька написала йому чимало, та майже всі рядки було густо покреслені (він так і бачив нервові розчерки пера в її тремтячих пальцях). Єдина фраза, що лишилася неторкнутою, була наприкінці аркуша: «Яблуко від яблуньки!..»

Чорнововк жбурнув листа на землю та спересердя сплюнув.

За якусь годинку прилетіла друга ворона й передала нову записку від Соломії, цього разу майже без закреслень:

«Вибач, не стрималася. Оце трохи охолола, тримай мою відповідь. Ліні, авжеж, я нічого не скажу — ти сам це зробиш.