Тенета війни

Крок. Іще. Рука летить, повільно, немов під водою. Він зачаровано дивиться на неї, не в змозі зупинити. Не розуміє, хто й коли це вирішив за нього.

Шабля полоснула, вирвала глухий крик та криваву мережку біля хребта, ледь помітну на темній тканині. Тіло рухнуло додолу, а характерник несвідомо підняв теку, аби папери не залило кров'ю.

Він дивився на документи, на шаблю, на вбитого, очікував, що зараз прокинеться, і все це жахіття змиє сонячним промінням. Але то був не сон, а межа, після якої нема вороття.

***

Війна почалася восени тисяча вісімсот сорок сьомого року.

Північний Альянс звинуватив Велику державу Литовську у нападі на дванадцятьох шведських рибалок та захопленні їх у полон неподалік острову Сааремаа. Не встиг литовський посол відповісти на цей нічим не підтверджений закид, як армада Альянсу, що чекала з боку острова Готланд, уже сипала десантом по всьому західному узбережжю Сааремаа. Нечисленні місцеві загони безуспішно намагалися стримати наступ шведів, коли друга армада підійшла з півночі, від Гельсінкі: частина цих кораблів блокувала Талліннський порт, решта вирушила на захоплення сусіднього острова Гіюмаа.

Ярема став одним з перших українців, які потрапили на цю війну, — його саме перевели до куреню військових. Молодий характерник вважав себе готовим до будь-якого випробування: він уже вбивав, бачив мертвих та знав, що чекає попереду. Він помилявся.

Спочатку Яровий жив на бойовому кораблі, боровся з підступами морської хвороби, спав на хисткому гамаку, зрідка стріляв, вдихав сіль і смолу — то була нудна, незрозуміла війна, зовсім не та, якої він очікував... А потім стався чорний град смерті. Небо вкрилося дирижаблями Альянсу, повітря засвистіло, і Ярема, збитий з ніг вибухами, безпорадно дивився, як розвалюється палуба, потім прийшла холодна глибина і він хапався за мертвих, що здавалися уламками щогли, борсався серед солоних хвиль, кричав у розпачі, а згори все сипало, здіймаючи хвилі...

Після загибелі третини флоту Велика держава Литовська звернулася по допомогу — і війна почалася для всього Двоморського союзу.

Острови Сааремаа та Гіюмаа були захоплені майже без опору, солдати Альянсу фортифікувалися на відвойованих територіях. На допомогу проти армад Півночі могли вийти тільки кораблі поляків, адже бойові фльоти Українського гетьманату та Кримського ханства стояли у Чорному морі. Двоморський Союз мав перевагу на суходолі, відтак стратеги двоморців, замість зіткнення навколо захоплених островів, вирішили завдати удару по землях противника: союзники мали провести рейд у глибокому тилу Альянсу, нищити інфраструктуру до цілковитої деморалізації ворога та примусити його вивести окупаційні війська із захоплених островів для захисту власних земель.

Поки литовці тримали оборону та сковували флотилії варягів, війська поляків, українців і татар висаджувалися на південному узбережжі Швеції. Спочатку спротив був слабким: шведи не очікували контратаки та здавалися без бою, але незабаром підтягнули резерви — так розпочався другий період Острівної війни, відомої також як Північна.

Ось чого чекав Ярема! Промовляв чару, якої навчив дід, слова огортали змащену кров'ю сталь багряним вогнем; вимахуючи палаючим пірначем, немов смолоскипом смерті, летів у перших рядах, а солдати, підбадьорені його безстрашністю, йшли за ним в атаку...

— ... у Відні?

Галина щось питала.

— Перепрошую?

Ярема струсив заціпеніння та ніяково посміхнувся. Вона теревенила останні двадцять хвилин без упину, тому раптове питання заскочило його зненацька.

Пані Галина, кандидатка номер два зі славетного міста Чернівці, виявилася мініатюрною чорнявкою з великими очима. Безперечно, гарніша за Агнесу, проте її світогляд був настільки куцим, що міг потонути в калюжі. Пані Галина плекала велику любов до моди, солодощів та своєї персони, неглибокої, проте дуже милої.

— Відень! Ви були у Відні?

— Так, навідувався... У дитинстві, — Ярема пригубив кави-глясе. — Ми з родиною тоді мали велику подорож центральною Європою... Відвідали чимало країн та міст.

— А ви куштували у Відні крем-брюле? — очі Галини заблищали.

— М-м-м... Не певен, — Ярема почухав бороду. Мабуть, цей жест не пасував до першого знайомства, але характернику було байдуже. — Я тоді мав років зо сім, тому не дуже пригадую, що саме їв...

— О! Віденське крем-брюле ви б запам'ятали назавжди! — Галина експресивно сплеснула рученьками в кремових рукавичках. — Повірте, туди варто полетіти хіба що заради нього! Тим паче, квитки на цепеліни зараз доступніші, аніж років п'ятнадцять тому! Я нещодавно літала, навідуюся до Відня щороку, така вже у мене традиція, просто обожнюю це місто та його крем-брюле, так от, щороку я спостерігаю, як ціна потроху падає, коли два таляри, коли три, а одного року навіть було, що впала на чотири! І це видно навіть по контингенту першої кляси! Серед пасажирів тепер інколи такі міщани, задрипані, пардон муа, дідичі, суцільне неподобство, я не звикла до такого на борту цепеліна, так сильно здивувалася...