Тенета війни

— Цікаво, — процідив Гнат. Потилицею ковзали погляди інших відвідувачів. — Більше нічого не траплялося?

— Тільки це.

Корчмар нагнувся над шинквасом та голосно прошепотів:

— Ви не думайте, що тут хтось у ці бридні вірить.

Брат Качур з листівки не здивувався. Він кинув на неї оком, склав аркуш удвічі та поклав до сумки на ремені.

— Не перша вже, — відповів на мовчазне питання Гната.

— Кому це ми так рясно в кашу насрали?

— Не знаю, брате, але розберемося, — контррозвідник відв'язав коня та застрибнув у сідло. — Маємо нагальнішу справу. Гайда.

Коней із саквами залишили у лісовій гущавині подалі від людських очей, долали решту відстані пішки. Безіменне урочище чудово пасувало для засідки: одна дорога, один в'їзд, один виїзд, глиняні стіни по боках здіймаються так круто, що жоден кінь не видереться.

Гнат обрав сховок, звідки виїзд гарно прострілювався. Качур схвально кивнув.

— Коли їх чекати?

— Посеред ночі напевно. Їдуть вони лише поночі.

— Далі нас не проїдуть, — Гнат прицілився і зробив уявний постріл. — Нехай Мамай допомагає.

— З Богом!

Качур перехрестився та рушив на пошуки схованки.

Гнат розслабив ремені на випадок, якщо доведеться терміново роздягатися для перетворення, та зарядив піштоль.

Згадалася карикатура з корчми. Сіроманці когось зачепили так, що той витратив цілий статок на друк і розповсюдження гівняних листівок... Певно, родич якогось придушеного Орденом багатія, їхня порода полюбляє дрібну помсту. Нічого, контррозвідка його швидко знайде.

Засідки Гнат ненавидів. Час спливає повільно, дрімати заборонено, читати неможливо, на дримбі грати не можна, кінцівки терпнуть, срака мерзне, слівцем не перекинутися, сидиш у кущах та витріщаєшся навколо, наче пугач. Добре, що сьогодні принаймні без зливи. Коли чекаєш надто довго, вуха починають жартувати: здається, ніби чуєш очікуваний стукіт копит, кожен шурхіт видається галасом поблизу, вчуваються голоси...

Але коли пролунав пронизливий вереск та два постріли поспіль, Гнат не сумнівався — почалося. Тілом розбіглося передчуття битви. Характерник зосередився та приготував піштоля. Він робив так безліч разів: якщо вершник вилетить звідси, стріляти треба прямо...

Вогонь!

Кінь чвалом вирвався з урочища і з гуркотом повалився, вириваючи грудки землі.

— Не займай, курво, — сказав Гнат, здув із піштоля димну цівочку та неквапом рушив до вершника.

Той гепнувся так невдало, що клацання щелепи пролетіло над урочищем луною. Спішений вершник скотився, завмер і голосно застогнав. Кінь мовчки смикнувся кілька разів та помер. Це було добре, Гнат ненавидів добивати коней.

Сіроманець наблизився. З тихим дзенькотом із-за спини випірнула шабля, і від того промовистого звуку стогони змовкли, а кур'єр упав на коліна та задер руки над головою.

— Здаюся! Здаюся!

Гнат остовпів: то був Павло. Обличчя у нього подерлося, над лівою бровою кровила подряпина. Падіння не минулося дарма: з піднятими руками він простояв кілька секунд і схопився за боки — мабуть, зламав кілька ребер. Від болю не впізнав Гната.

— Тека при мені! — закричав Павло настрашено. — Помилуйте! Не вбивайте! Негайно віддам! Дозвольте дістати!

— Заспокойся.

— Ти?!

Впізнав. Переляк змінився подивом та поступився місцем радощам.

— Це ж ти! — проволав кур'єр захоплено. — Ти!

— Тихо будь.

Від урочища долетіло вовче гарчання, ще кілька пострілів та новий вереск.

— Ох, Гнате, — кур'єр аж засяяв від щастя. — Ох, срака-мотика, я вже з життям прощався, молитву читав! Оце нічка, срака-мотика, оце фарт!

Які шанси витягти з сотні гральних карт блазня? Якщо граєш безперестанку, то одного разу витягнеш.

Павло піднявся й струсив землю з колін. Обережними рухами дістав з-за пазухи теку з червоної лискучої шкіри. Відомості, про які казав брат Качур.

— Вона має бути у Шевальє наступної ночі. Мені треба тікати!

— Ти головою, певно, вдарився, — просичав Гнат. — Давай теку.

— Якщо віддам, вони мене закатують. Ти ж знаєш!

— Давай теку! — Гнат, не роздумуючи, замахнувся шаблею.

Павло скривився та кинув документи йому під ноги.

— От лайдак бісів! — він витер з ока кров, що натекла з подряпини над лобом. — Чорт безрогий... Ми з тобою стільки їздили разом! Я тебе пивом пригощав, зрадник...

— Не знаю, про кого ти кажеш.

Крики в урочищі стихли. Качур скоро буде тут. Якщо він почує... Лайно. Лайно. Лайно!

Павло побачив, як він прислухається, і його обличчя осяяла здогадка.

— Он воно що. Ти боїшся, що я розповім! Розповім другому про твою роботу на Шевальє!

— Замовкни, — Гнат знову підняв шаблю.

— Стій! — верескнув Павло. — Гнате, прошу. Чорт із текою, забирай її. Господи! Я тебе не викажу. Прошу! Мені життя дорожче. Ти ж знаєш, що я виходжу з гри. Я тобі казав, що одружуюся...

Гнат почув наближення вовка.

— Клянуся власним серцем, могилою матері, життям коханої! Я нічого не розповім твоєму Ордену, Гнате, ані слова. Бери теку, заарештовуй, тільки не вбивай...

Павло упав на коліна, склав руки у молитві, заплющив очі. Його голос тремтів, обличчям текла кров із подряпини.

— Будь ласка... Я теж маю мрію...