Тенета війни

— Чекають, — Савка постукав по атласу. — Мама написала продовжувати.

— Maпy я тобі позначив... Гроші маєш. Нічого не забув?

— Чорний вовк добрий. Люблю, — Савка розплився в усмішці. — Можна писати?

— Авжеж, брате.

Северин обійняв його на прощання. Брат Павич знову стояв з опущеними руками та блукаючим поглядом. Лише коли сіроманець від'їхав, слідом долетіло:

— Чорний во-о-овк!

— Га?!

— Нехай Мамай допомагає!

Сіроманець посміхнувся. На душі стало легко — нарешті він зробив вибір.

Розділ п’ятий

Ярмарок займав усі площі та головні вулиці Вовчого міста. Вершники лаялися з торговцями, намагаючись проїхати у тисняві яток, чумацькі вози найхимерніших конфігурацій збирали роззяв, місцеві дітлахи галасливо змагалися, хто продасть більше домашніх напоїв та наїдків, — життя наприкінці серпня тут завжди кипіло й вирувало переповненим казанком.

Коли Пилип завітав сюди до золотої клямри, досвідчені гості Вовчого Міста ще в лютому бронювали кімнати на останній тиждень серпня та перший тиждень вересня; менш завбачливі відвідувачі ладні були битися, аби віддати таляр за ночівлю у стодолі, інші ставили намети на околицях міста... Тепер кожен охочий міг вільно оселятися у гостинному домі чи корчмі — місця вистачало всім попри те, що впродовж останніх років деякі заклади зачинилися. Сірий Орден стікав кров'ю, і цю рану не міг зачарувати жоден характерник.

Пилип крокував, відповідаючи на привітання помахом руки — не хотів марнувати часу на випадкові розмови. Басюга чекав його у непримітній хатинці між стайнями для заїжджих волів. Попри спекотний день усі хвіртки всередині було зачинено.

— Давненько не бачилися. Отже, брате, розповідай, — осавула вмостився зручніше за письмовим столом.

Басюга помітно змарнів: за рік хвороба забрала у нього дружину та сина. Подейкували, йому пропонували передати перстень осавули для обрання наступника, але Немир відмовився. Його стіл був захаращений курганами різноманітних тек, паперів, книжок, зошитів та документів. Для педантичного Олефіра залишалося великою загадкою, яким чином осавула панував над цим безладом.

— Порожньо, — Пилип усівся на стілець навпроти. — Всі сліди очікувано обірвалися. Нових джерел знайти не спромігся.

— Авжеж, затисли хвіст, — гмикнув Немир. — Хто б міг подумати, що після двох пожеж з різницею у кілька діб вони про щось здогадаються?

— Це моя помилка, — визнав Пилип. — Друга пожежа була непередбачуваною. Знаю, це не виправдання...

— Розкажи про другу пожежу, — примружився Басюга.

— Я все детально описував у звіті.

— Так, і я зробив кілька нотаток, — безпомильним рухом осавула вихопив зі стосу блокнотів невеликий нотатник та за кілька секунд знайшов потрібні записи. — Тепер хочу вислухати тебе особисто.

...Він отямився на мокрій перині. У вухах ще відлунювало гарчання, тіло вкривали рештки хутра впереміш із пухом розшматованих подушок.

Біля ліжка у карміновій калюжі завмер священник з розколошканою бородою на розпанаханій шиї, а поруч, на просяклій кров'ю постільній білизні, лежало вивернуте нутрощами назовні понівечене тіло охоронця, якому він відкусив...

Звідки стільки огиди ? Ще кілька хвилин тому ми бенкетували і насолоджувалися!

Пилип скотився з ліжка, упав навколішки та довго, болісно блював чужими органами, доки з нього не вийшла вся пожерта плоть. На мить здалося, що до кімнати увійшов Олекса: Пилип підхопився, готовий поглянути в очі смерті, але у дверях застигла темрява. Від переляку шлунок вивернув нову порцію блювотиння.

Марнуєш всю поживу, бовдуре.

Олефір не збожеволів тільки через те, що Звір, вириваючись назовні, відбирав у нього спогади. Якби він пам'ятав пожирання людської плоті...

Ти все пам'ятаєш. Просто боїшся зазирнути за лаштунки.

Він схопив карафку з водою, що дивом уціліла, й вихлебтав усе до останньої краплини. Кульове поранення на плечі загоїлося. Відколи Звір захоплював тіло, воно почало відновлюватися значно краще.

Бодай щось ти здатен цінувати.

Якщо в Ордені дізнаються, що він зірвався, йому кінець. Жодних шансів. Загін призначенців вирушить по його душу...

То навіщо нам цього чекати?

— Замовкни!

Без паніки. Треба охолодити голову та зібратися докупи.

Отже, єдиний слід знищено. Замовники зосталися неназваними. Він напартачив.

Для початку варто прибрати. Кров на ліжку, на стінах, на стелі... Цього вже не вимити.

Пилип озирнувся і зупинив погляд на лампах. Дві пожежі поспіль стануть для невідомих ворогів величезним прапором «я тут побував»; Басюга, певно, зажадає відповідей, але іншого вибору немає. Якщо прикопати тіла, є ризик, що їх знайдуть. Він має розслідувати цю кляту справу до кінця — надто дорогою ціною вона йому давалася!

Вкласти понівечені тіла на ліжко, зібрати їх до людської подоби, рясно полити олією, аби якомога краще запеклися, підпалити ліжко, килим та гардини, а далі нехай усе ковтне вогонь, чистий та первісний вогонь...