Тенета війни

Піроман, справжнісінький піроман.

— Я застав священника з охоронцем у ліжку, — спокійно заговорив характерник. — Для любовних утіх обоє намастилися етерною олією. Коли я зайшов, вони саме...

— Подробиці чоловічих злягань мене не цікавлять, — перебив Немир. — Якби вони залишилися живими — це був би неабиякий важіль. По суті: як трапилася пожежа?

— Священника шокувала моя поява і він упустив карафу олії на підлогу. Посудина розбилася на друзки, олія розлилася, кілька крапель ляпнуло на гардини. Я почав розмову, але допитати їх не встиг: охоронець вихопив піштоля, я був змушений метнути ножа, убив нападника на місці. Священник тим часом підхопився, але послизнувся в калюжі олії, падаючи, невдало приклався скронею до бильця ліжка. Ще й зачепив канделябр зі свічками, за кілька секунд олія спалахнула, побігла по стінках, ліжку, перекинулася на гардини. Я ледь устиг вкласти тіла поряд на ліжку, аби скидалося на нещасний випадок, і негайно покинув домівку...

Він ретельно продумував цю версію, два тижні поспіль промовляв її перед сном та після пробудження.

— Через пожежу не мав часу й на обшук, — завершив доповідь Пилип.

Його одяг перетворився на скривавлене дрантя, тож він перебрався у непоказне вбрання зі світського гардеробу священника. Ієрею Митрофану вистачило клепки не тримати накази чи інші компрометуючі документи вдома — або ж сховати все так добре, що характерник після трьох годин обшуку здався та влаштував пожежу.

— Он воно як! Етерна олія, фатальне падіння, запалені свічки... Дуже зграбна оповідка. Звучить настільки дико, ніби насправді так і було, — осавула постукав сталевим перснем по нотатнику.

— Ви мене у чомусь підозрюєте? — обережно поцікавився Пилип.

— Через свою посаду я кожного в чомусь підозрюю. Такі перевірки віддавна заведені у нашому курені, — Басюга згорнув нотатника й відкинувся на стільці. — Скажи відверто, брате: якби Олекса захотів дослідити рештки тіла згорілого священника, то знайшов би на його черепі тріщину чи інший слід від удару бильця?

— Безперечно, — кивнув Пилип.

Чудово брешеш. Не розумію, навіщо ти уникав цього раніше?

— Добре, — осавула повільно випив води. — Я вірю тобі, брате. Трагічний збіг обставин... Трапляється. Не маю часу вгризатися у подробиці, сталося вже як сталося. Маю визнати, що знищення тих мерзенних листівок мене вельми потішило.

Ти обдурив осавулу контррозвідки. І зберіг шкуру!

— Певен, що вони зачаїлися та вже готують наступний хід, — Пилип докладав титанічних зусиль, аби не відволікатися на голос Звіра.

— Певна річ, — кивнув осавула. — Твоє наступне завдання, Варгане, підготую завтра або післязавтра, як матиму ширшу картину... Ти поки відпочинь, виглядаєш змореним.

Осавула жестом запропонував води, Пилип відмовився. Немир із насолодою побризкав собі на лице та змочив потилицю.

— Клята спека... Теж відпочив би, та маю перевірити

документи по нових джурах.

Басюга показав на благеньку теку.

— Колись ця справа займала кілька днів, зараз — кілька годин. Роботи поменшало, а радощів від того жодних.

— Скільки джур цьогоріч?

— Шестеро, — Басюга скривився. — Усього шестеро, холера! Найменша цифра за всю нашу історію!

Що також підтверджувало думку Пилипа про криваву рану Ордену.

І ти один з цих слабаків.

— Після демаршу Таємної Варти високі інформатори один за одним зупиняють співпрацю, а ми не маємо ресурсів цьому запобігти. І знайти нових неможливо! Скоро посипляться низи...

Немир скреготнув зубами.

— Ще кілька моїх людей зникло... Геть різні місця, різні доручення, різні нитки — і наче під землю провалилися. Курва!

— Як тоді з недобитками Вільної Зграї?

Таємниця історії, в яку Пилип із друзями ускочив одразу після отримання золотої клямри, так і зосталася нерозгаданою. Хто викрадав новобранців? Хто винен у каліцтві Савки й інших смертях? Вони не дізналися. Так само, як Орден не з'ясував причину бійні, що призвела колись до Вовчої війни. Іноді Пилипу здавалося, що за всіма цими подіями стояв невідомий ворог, проте це було неможливо — надто великий масштаб. Деякі речі назавжди залишаться нез'ясованими, особливо смерті сіроманців.

А тепер нові зникнення контррозвідників... їх переграють на власному полі. Ще одна рана для конаючого Ордену.

— Забагато збігів. Але нічого, брате, Рада Сімох має кілька ідей, як покращити наше становище, — Басюга невесело всміхнувся. — Ми здолаємо цю руїну, загартуємося та повстанемо знову. Не займай!

— Не займай, — тихо відлунив Пилип.

— Як почувається Звір? — Басюга полюбляв змінити тему швидко, аби захопити співрозмовника зненацька.

— Контролюю його, — збрехав характерник.

— Мовчить? І не вилазить?

— Саме так.

А-га-га-га! Ну ти й брехло!

— Добре. Ми завершили.

Пилип підвівся зі стільця. Басюга підняв руку.

— Перед тим, як підеш, останнє запитання... Ви з братом Енеєм ще підтримуєте стосунки?

Басюга ніколи не відпускав його без кількох слів наостанок.