Тенета війни

— І не плутай братерські прізвиська! Один мій товариш надіслав листа брату Бугаю замість брата Тугая та вплутався у конфуз.

Джура почухав носа — то був його жест роздумів.

— А якщо я спробую написати тому, хто вже помер?

Після війни Пилип надсилав учителю лист за листом (може, цього разу вдасться?), але послання не зникали, тремтіли краплинами крові на темній корі, мовчки промовляючи: нема до кого летіти...

— Це марно. Не витрачай час.

— Дякую, пане лицарю, — джура глибоко вклонився.

— Дякую за урок і допомогу. Я піду відпочивати... Нехай Мамай допомагає!

— Навзаєм.

Джура побіг до Буди, а Пилип згадав, що хотів було розшукати Гната. Треба встигнути до загальної зустрічі.

Мені теж цікаво, у що він влип.

***

— Ходіть до татка!

Брати Деца і Чекан похмуро споглядали, як їхні мідяки перекочовують до нового власника та зникають у його кишенях.

— Якого дідька, Енею? — прохрипів брат Деца. — Четверта партія поспіль!

— Махлює, шулер, — буркнув брат Чекан. — Глянь на цю шельмівську пику.

З братами Децою й Чеканом, давніми знайомцями із куреню вартових (доволі приязними хлопцями, якщо справа не стосувалася картярських програшів), Гнат гаяв час до зустрічі зі своєю старою ватагою, на котру очікував пізніше ввечері.

— Та куди вам, бовдурам, — він показово засукав рукави та покрутив руками. — 3 вами й махлювати не треба!

Брати грали непогано, але й поряд не стояли з професійними картярами столичних казино, яким Бойко не раз програвав усі заощадження. Після чергового програшу він рішуче постановив собі не намагатися заробити на мрію за одну ніч — так лише втрачав усе зароблене — відтоді грав лише у товаристві сіроманців на купку шелягів.

— У чому твій секрет, Енею? — перепитав брат Деца і глянув на карти так прискіпливо, ніби секрет ховався десь між візерунків.

— Секрет? Душу нечистому продав, — відповів Гнат бородатою сіроманською відмовкою. — Ще партію? Чи розпрощаєтеся зі своїми шелягами назавжди?

— Та ну тебе в дупу, — буркнув брат Чекан.

Неподалік них якийсь сірома напідпитку заходився вистукувати по столу ножем, затиснутим між розчепірених пальців. Усі троє скосили очі в очікуванні фатальної помилки: лезо було срібним.

— Ех, добре так зі своїми посидіти, — прохрипів брат Деца. — От чого лишень терпіти не можу, то це скиглення про важку долю характерницьку.

Ніж прискорив темп, глядачі підбадьорливо загули.

— Згоден, — підтримав брат Чекан. — Тебе що, хтось примушував? Підсрачником до Ґаада відправив? Ти сам усе вирішив. Думав сракою? То застрелься!

— Я таким завжди без розмов проміж очей гепаю, — щербато посміхнувся брат Деца.

Зненацька прокурене повітря корчми здригнулося від потрійного крику:

— РОЗ! ВІД! КА!

Лезо під дружний регіт увігналося у великий палець. Поранений завив від болю.

— РОЗ! ВІД! КА!

Кожен склад супроводжувався гупанням кухлів по столу. Вартові перезирнулися.

— РОЗ! ВІД! КА!

Келихи гучно дзенькнули і хмільні напої потекли горлянками чаркувальників. Гнат, найвищий з трійки картярів, витягнув шию, аби роздивився галасливих нахаб.

— Їх також троє.

— Ти бач! — набурмосився брат Чекан. — Нахаби! Це корчма вартових.

— Мусимо відповісти, — прохрипів брат Деца та сховав колоду до кишені.

Гнат підхопив гальбу з пивом, як гетьман перед битвою здіймає бунчука.

— На рахунок «три»...

Кухлі брата Деци й брата Чекана теж здійнялися догори. За кілька секунд корчму оглушило ревіння:

— ВАР! ТО! ВІ!

На них озирнулися з цікавістю.

— ВАР! ТО! ВІ!

Досвідчений корчмар знав славетну традицію, його спритні доньки-помічниці понесли таці з новими кухлями — один до столу розвідки, другий до столу вартових.

— ВАР! ТО! ВІ!

Відбивши кожен склад, характерники почаркувалися та випили до дна. Порожні келихи миттю змінилися повними, холодними й запашними.

Невдовзі з іншого кутка знову заволали «РОЗ! ВІД! КА!», й вартові вступили одразу після неї. Гнат ревів, заплющивши очі, від ударів половина пива розхлюпувалася на стіл та заливала руки, але йому це подобалося.

— Сподіваюся, вони продовжать, — вишкірився брат Чекан.

— Зараз пиво отримають і продовжать.

Брат Деца мав рацію: розвідка нагадала про себе менш ніж за хвилину.

— Ідуть до шинквасу? — спитав брат Чекан у Гната.

— Таки йдуть, бісові діти.

Вартові відповіли третім закликом і теж рушили до шинквасу.

Розвідники чекали з широкими посмішками. Увага присутніх зосередилися на шістці з чересами. Корчмар швидко розлив горілку по чарках та про всяк випадок відступив до стіни.

Вони поставали навпроти й зчепилися поглядами. Гнат змагався з могутнім руданем, схожого на Ярему Ярового, якби той був поголеним і на голову нижчим. Рудий розвідник чавив його поглядом, Гнат відповідав: здавалося, від зіткнення зараз полетять іскри. Минуло десять секунд... Двадцять... Тридцять...

І сіроманці гуртом повернулися до шинквасу.

— НЕ! ЗАЙ! МАЙ! — били кулаки.

— НЕ! ЗАЙ! МАЙ! — підстрибували чарки.

— НЕ! ЗАЙ! МАЙ! — тремтіли шибки.

Всі схопили по чарці та випили як один.