Тенета війни

Корчмар похитнувся, але Пилип устиг його підхопити: Володимир ледь не зомлів: надихався диму, розхвилювався.

Кинь його! Він мерзенний нехлюй.

— Роками вуха продзижчав, як надрукує розповіді! Заманював усіх до себе! Цікавою бувальщиною за дах над головою розплатитися! — кричали характерники.

— Багато тобі заплатили, Юдо? Тридцять срібняків, як і всім зрадникам?

— Про твого діда, брате, там теж є, — зауважив одноокий Яровому. — Як прочитаєш, сам цього писаку вбити захочеш.

— Може й захочу, але цього не робитиму. Годі! — шляхтич махнув пірначем. — Ви вже знищили його дім.

— Цього не досить, брате.

Нарешті битва!

— Панове лицарі.

Загін прибув саме вчасно. Попри кількісну перевагу сердюки мали непевний вигляд, позираючи на сіроманців, зате їхній очільник тримався спокійно.

— Прошу надати прохід пожежникам, аби завадити розповсюдженню вогню на інші будівлі.

Після реформи одностроїв офіцерство Гетьманату не носило кунтушів — тільки Сірий Орден та сердюки Вовчого міста, як виняток, залишилися вірними древній традиції. Одноокий кілька секунд вивчав кунтуш прийшлого, а затим кивнув. Сіроманці розступилися і пожежна дружина кинулася окопувати стражденну корчму.

— Ваших рук справа? — спитав офіцер.

— Ні, — посміхнувся одноокий. — Вважайте мене свідком.

— Тоді засвідчіть, чому зчинився гвалт.

— Невелика суперечка довкола мистецтва.

— Бачу пожежу та оголену зброю. Мабуть, зібралися найзатятіші поціновувані мистецтва Гетьманату, — сердюк зітхнув. — Панове лицарі, зараз у Буді ваші дні, я розумію. Але вистачить однієї спаленої корчми. Розійдіться, аби моїм людям не довелося застосовувати силу.

— Пане офіцере, як вважаєте, на чиєму боці сила у цій сутичці?

Його борлак смикнувся, але офіцер зберіг спокійний тон.

— Батько мій служив вартовим і загинув у Вовчій війні на боці Сірого Ордену. Я чудово знаю, що мої люди не здатні протистояти характерникам, а тому прошу піти без бою. Сподіваюся, ви зможете вирішити свої суперечки щодо мистецтва за межами...

Раптом Буханевич зойкнув, випустив з рук манаття та впав на коліна підкошеним снопом. З-під його лівої лопатки стирчало руків'я ножа. Захар лайнувся та кинувся навздогін підступнику, що метнув лезо, а Пилип обережно підхопив пораненого корчмаря. Северин допоміг укласти Буханевича на землю, оглянув поранену спину і пробурмотів: «подряпина».

От якби це зробив ти, Пилипе, йому б уже нічого не допомогло.

Одноокий сіроманець розреготався та задоволено поляскав долонею по чересу.

— Звикай до критики, письменнику! — гукнув він непритомному Буханевичу.

— Ми розслідуємо цей інцидент, — процідив офіцер.

— Не сумніваюся, — відповів характерник, підморгнувши єдиним оком офіцеру. — А ми, на ваше прохання, чемно розійдемося.

— Я знайду вас для свідчень.

Одноокий пропустив повз вуха слова сердюка і кинув Яремі:

— Книженцію залиш собі, брате. Буде чим підтертися.

Северин одним рухом висмикнув ножа. Одразу пустилася кров, але Чорнововк уже буркотів замовляння, додаючи невідомих Пилипу пасів руками. Знайомий запах лоскотав ніздрі, здіймав волосинки на шкірі, розливався слиною у роті.

Обожнюю цей аромат!

Пилип заплющив очі та зібрав усю силу волі, аби притлумити збудження, доки ніхто не помітив. Поранений Буханевич на мить отямився, прохрипів «обманули» та знову зомлів.

Може, розірвати йому горлянку? З милосердя.

Северин завершив закляття, перевірив рану, вдоволено кивнув та взявся рахувати пульс корчмаря. Захар повернувся, хитнув головою: нападник утік. Ярема дочекався, поки палії розійдуться, перекинувся кількома словами з офіцером і підійшов до друзів.

— Вчасно ж ти намалювався, ясновельможний, — оголосив Гнат і сховав близнючок за спину. — Гарно потягнув час! З усією повагою, браття, але нам би надерли сраки.

— Радий бачити, братику, — Яровий обійняв Гната так, що хруснули ребра.

— Борода у тебе висить, наче ковбаса, з підборіддя, — прохрипів Бойко, віддихавшись.

— І Варган тут! Я тебе не помітив.

Пилип став новим бранцем обіймів, які Северин справедливо називав ведмежими.

— Привіт, Малюче, — він теж був радий бачити рудого характерника, якого вважав найдобрішим з усіх знайомців.

— У тебе голос загрубів, — зазначив шляхтич, завершуючи тортури-вітання. — То що трапилося, друзі?

— Щезник нехай розповість, він прибіг першим.

Тобі не нудно ?

Чорнововк спритно ухилився від Яреминих ручиськ та подав знак учителю — Захар узявся поїти непритомного корчмаря з фляги.