Тенета війни

Завжди одна й та сама розмова. Ми обидва знаємо, чим усе скінчиться. Хіба не легше завершити все одразу? Навіщо влаштовувати собі тортури? Ти ж не боягуз. Зазирни у власні очі, Пилипе. Зазирни рішуче, не відводячи погляду. Ти — воїн. Ми обидва воїни! Воїни-вовки, хижії звірі, в багряній імлі очі горять...

— Замовкни.

Так смішно, наказуєш мені... Ніби це подіє. Чи ти усвідомлюєш, що сперечаєшся сам із собою? Я не піду й не замовкну! Тобі це відомо! Але ти досі не прийняв правду. Разом ми станемо сильнішими! Натомість марнуємо час на суперечки...

— Геть.

Допоки ти в змозі стримувати мене. Точніше, у змозі стримувати себе...

— Геть, кажу! — крикнув Пилип.

Мовчання.

І потім, наче у відповідь, з-за лісу почулося виття вовків.

Не встиг характерник збагнути, що робить, як уже вив разом з ними — протяжно, голосно й розпачливо.

***

Яскрило й струменіло; тремтіло й перехоплювало; вистигло й розтануло. М'язи під спітнілою шкірою розпружилися, уривчастий подих уповільнився. Обоє гойдалися на невидимих тремтливих хвилях без жодного згуку, без жодного поруху.

Вона посміхалася та мружилася, він насолоджувався безцінною та швидкоплинною миттю всеохопного спокою, коли в голові вільно від думок, а тіло приємно зм'якло... Шкода, що ця мить спливає напрочуд швидко.

Орися стрепенулася, підвела голову, невимушеним рухом зібрала розтріпане волосся та потягнулася за склянкою води. Гнат, своєю чергою, потягнувся до її грудей — ніколи не втрачав такої нагоди — аж раптом до опочивальні без жодного попередження ввірвалася служниця.

— Пан приїхав! — писнула вона та прожогом кинулася геть.

Орися вилаялася, Гнат скотився з ліжка. Не марнуючи часу, покидав речі в опанчу, хутко перевірив, чи не забув чого, бо в поспіху міг випасти гаманець чи викотилася б фляга, згорнув усе в тугий клунок.

— Взуття.

Розпашіла Орися подала йому чоботи, накинула на себе шовковий халатик та розчахнула вікно.

— Мчи, — кинула вона. — Потім побачимося.

— Угу, — Гнат стрибнув геть.

Їхні зустрічі завжди минали спокійно, але колись така халепа мала трапитися — вони обоє це знали та все одно не були готовими. Класика трагедій, класика комедій, класика життя. Майстру Котляревському сподобалося б, подумав Гнат.

Шлях відступу він продумав заздалегідь: з вікна опочивальні вискочив на стріху їдальні, пробіг на зігнутих та пірнув з першого поверху у високі кущі самшиту. Почулася лайка, затим з кущів обережно вистромив голову сірий вовчисько із клунком у пащі, роззирнувся, пересвідчився у безпеці маневру та чкурнув до непомітної дірки-підкопи під парканом.

Чоловік Орисі мав повернутися завтра, але через бозна-які причини його плани змінилися. Гнат не переймався: Орися викрутиться, а її служниці триматимуть язики на припоні — не так через жіночу одностайність, як завдяки заохочувальним талярам на додаток до місячної платні.

Маєток стояв у заможному кварталі під Володимирською гіркою, тож тікати до води було недалечко. Якийсь приблудний собацюра побіг слідом із радісним гавкотом, але вовк не зважав на нього, і пес втратив цікавість. Перехожі траплялися рідко, проте Гнат щоразу чекав, коли вони пройдуть повз, бо величезний вовчисько з клунком у пащі неодмінно приверне увагу, і зайві чутки враз розлетяться околицями.

Київ сповивали перші сутінки. У супроводі тіней вовк непомітно дістався берега Дніпра до паростей очерету, після чого звідти виліз пом'ятий Гнат, пірнув у воду та заходився змивати кров, хутро і запах Орисі.

— От д-д-д-д-дідько, — процокотів зубами характерник. Початок червня видався прохолодним.

Він закрутив мокрого оселедця навколо вуха, розтерся опанчею, хутко вдягнувся, поправив шаблі за спиною. Холод застряг у нутрощах крижаними пагонами. От би назад, до теплого ліжка та ласкавої жінки!

Фляжка виявилася порожньою. Точно, він же пригощав Орисю...

— Срака, — констатував Гнат.

Добре, що у «Нічній Мавці» завжди знайдуться і випивка, і ліжко, і жінка. А ще, можливо, заробіток.

Далі від маєтків вечірня столиця вирувала життям: бруківкою стукотіли колеса екіпажів, перехожі квапилися у справах, ковзали по сіроманцю байдужими очима, декотрі затримували погляд на двох шаблях за спиною. Такий погляд завжди може слугувати чудовим приводом для бійки, але Гнатів бойовий настрій вивітрився.

Він уважно перевірив гаманець, клямри, кулі для піштоля — все на місці. Чого ж тоді на душі так мерзотно? Невже ця дурнувата втеча так подіяла на нього?