Теплий сніг

Пола довго стояла в дверях дитячої кімнати. Дівчатка ще спали. Крізь прозору плівку манежу видно, що Станка цілісіньку ніч воювала з постіллю. Подушку вона ногами заштовхала в куток, під головою лежить ковдра, простирадло обгорнуте навколо талії, а сама Станка солодке спить посеред цього безладдя і вві сні з насолодою смокче великий палець правої руки. Ларінда ж, на відміну від молодшої сестрички, як лягала спати на бік, підклавши під щоку долоню, так і прокидалась у тому ж положенні.

На спектрофлюоритовій стінці в танку застигли різноколірні мультизайці та сміхотливі лепусенята. Пола зітхнула й стерла їх зі стіни. Кінчаються дитячі казки...

Вона схилилась над манежем, дивлячись на рожеве дитяче тільце, і раптом її охопила нестримна хвиля ніжності, захотілось схопити Станку на руки, розтермосити, притиснути до себе, поцілувати...

Пола відсахнулась від манежу. Відчувала: ще мить - і вона не зможе стриматися, розридається вголос і налякає дітей.

Підійшла до вікна і прочинила його навстіж. Каріатида стояла вже високо над обрієм, і сніг на вулиці різав очі. Абсолютно сухе, тепле повітря відразу ж забило легені, і Пола закашлялася. Це допомогло їй оволодіти собою.

“Усе, годі. - Вона здмухнула волосся, що впало на чоло. - Не можна, щоб діти побачили тебе такою. Будь веселою і життєрадісною, начебто нічого не скоїлося”.

Пола повернулася і гучно сплеснула в долоні.

- Годі спати, соньки. Пора вставати. Півень проспівав!

На спектрофлюоритову стіну скочив вогненний півень і оглушливо кукурікнув.

Пола стягла ковдру з Ларінди, потім перехилилася через манеж і спробувала розбудити Станку.

- Ну-ну, досить потягусики робити, розплющуй оченята!

Вона поляскала Станку по спині, але у відповідь долинуло лише невиразне муркотіння.

- А от я зараз води холодної принесу, - пообіцяла Пола, і Станка, злякано здригнувшись, відразу ж розплющила очі.

Мати підхопила її під пахви й поставила на підлогу.

- Ось так воно краще. Поглянь, уже гноми давно на зарядку вишикувались, тебе чекають.

На передньому плані спектрофлюоритової стіни сім веселих гномів у різнобарвних шароварах почали робити ранкову зарядку. Трохи далі, на задньому плані стереозображення, дівчинка в трико виконувала вправи за системою Страдіссона. У кімнаті все дужче відчувався запах соснового бору, ранкової свіжості, ніби узлісся, де вистрибували зараз дівчинка та гноми, справді було поряд. Звідкілясь із-за розлогих сосен хрипким метрономом відміряла час зозуля, а в росяній траві сюрчали коники.

Пола рвучко відвернулася. Поштовхом руки відіслала ліжко та манеж у протилежну стіну, де постелі пройдуть дезобробку і ввечері повернуться на свої місця чистими й випрасуваними.

Ларінда позіхнула й, ставши навшпиньки, потягнулася. Потім відразу ж, без жодного переходу, вигнулася у місток.

- А я не хочу з гномами, - закапризувала Станка. - Я хочу, як Лалінда!

- Лалінда, Лалінда! - передражнила її старша сестра. Вона пружно відштовхнулась і перейшла із містка у стійку на руках. - Спершу “р” навчись вимовляти.

Станка набурмосилась і почала колупати ногою штучне трав’яне покриття підлоги.

- Що сталося, Станко? - спитала Пола. - Дивись, як Прошка весело зарядку робить!

Станка спідлоба позирнула на гномів.

- А чого вона длазниться!

Мати всміхнулась і погладила Станку по голові.

- Вона просто забула, що сама була такою ж.

Ларінда лише знизала плечима й, стріпнувши коротким волоссям, почала на місці крутити колесо.

Полі стало сумно. От уже й виросла старша донька. Чомусь ми, батьки, помічаємо це тільки тоді, коли скоїться щось із нами самими, коли ламається звичний ритм життя, з очей спадає полуда повсякденності, а з плечей - звичний тягар монотонних турбот. І ти раптом помічаєш; що на скронях у твого чоловіка прозирнула сивина, а в самої в куточках очей зібралися зморшки, що не піддаються масажу. А діти починають відмовчуватись при твоїх настирливих розпитуваннях, у них з’являються якісь свої таємниці, свої інтереси, формується непомітно для тебе й незалежно від тебе своє життя. І тоді ти усвідомлюєш, що твоя опіка їм уже не потрібна. Вони стали дорослими...

Ранкова зарядка скінчилася, і гноми, вихопивши з високої трави рушники, побігли до струмка вмиватися.

Пола знову плеснула в долоні.

- На превелику радість моїх дітей, бруднуль і невмивак, - виголосила вона, - вмивання відміняється!

- Ул-ла-а! - аж застрибала на місці Станка. Ларінда ж лише скоса кинула здивований погляд на матір.

92 -

- Відсьогодні ми будемо обтиратися снігом, - продовжувала Пола. - А тому всім одягти купальники і за п’ять хвилин бути в коридорі. - Вона рушила до дверей і вже звідти, обернувшись, підморгнула: - Усім зрозуміло? Вперед!

Пола зазирнула до їдальні, замовила сніданок, а потім зайшла до себе в кімнату, щоб скинути халат і вдягти темні окуляри. І тут її викликали зі Шкільного містечка. Вона відповіла на виклик, і в кутку кімнати репродукувався старший вихователь.

- Добридень, Поло.

- Добридень.

- Вибачте, що турбую вас так рано. Боявся пізніше не застати. Річ у тім, що вчора ви, забираючи дітей, не сказали нам, коли вони повернуться...