Теплий сніг

- Боюся, що я вам цього і зараз не зможу сказати... Старший вихователь похитав головою.

- Сподіваюсь, вони не багато пропустять по програмі? - спитала Пола.

- Ні. Гадаю, вони нічого не пропустять. У Шкільному майже нікого не залишилось... Вибачте, що потурбував. До побачення. Передавайте вітання Іржі.

І тут витримка на мить полишила Полу.

- Іржі пішов учора ввечері, - схлипнула вона. - Добровольцем.

Вихователь змінився на лиці. Якийсь час мовчав, потім сказав заспокійливо:

- Нічого, Поло. Будемо сподіватися, що все пройде нормально. А моє вітання Іржі все-таки не забудьте передати.

Пола боялася знову зірватися, тому лише мовчки кивнула і відключилася. Безцільно пройшлася по кімнаті, повільно скидаючи халат. Напросилася на співчуття...

- Мамо! - гукнула Станка із коридора. - Ми вже готові!

Пола здригнулася і провела рукою по обличчю. Вона мусить стриматися. Мусить, мусить, мусить... Зітхнула й, так і забувши вдягти окуляри, вийшла в коридор.

- Готові? - весело перепитала. - Тоді уперед!

Пола підхопила Станку на руки і разом із Ларіндою вибігла на ґанок. Тут вона легенько підштовхнула Ларінду, й вони всі втрьох опинились у заметі. Знявся вереск, і почався гармидер.

- Ой, мамочко! Ой, мамочко! - тільки повискувала Станка, поки мати натирала її снігом.

Потім вони грали в сніжки, й Полі дісталося більше за всіх, адже їй довелося битися проти двох. Нарешті помітила, що діти вже стомилися, вдала з себе переможену.

- Здаюся, здаюся! - змахнула руками.

- Перемога! - радісно вигукнула Ларінда і кинула останню сніжку в стіну дому.

- Ура-а! - підхопила переможний клич Станка і, підстрибнувши, почепилася матері на шию.

- Чудово! А тепер - у душову! - наказала Пола і, взявши доньку за плечі, повернула її обличчям до дверей. - Ларіндо! Прийміть іонний душ, перевдягніться і йдіть до їдальні снідати. І допоможи Станці одягнутися!

Пола простежила, щоб за дівчатками затяглась перетинка іонного душу. З умиванням, здається, покінчено. Вона провела долонею по плечах. Неприємне відчуття - тіло немов натерте парафіном. Сніг при розтиранні топився під пальцями й відразу ж застигав на тілі неприємною тонкою кіркою. Доведеться все ж таки відмінити подібне вмивання і обтиратися мокрим рушником, нехай навіть за рахунок зменшення своєї добової дози.

Пола пройшла до себе і натягла прямо на голе тіло комбінезон із біотрату. Цупка сіро-зелена тканина спочатку складками висіла на ній, але поступово почала стискатись, облягаючи тіло. Шкіру почало легенько поколювати- біотрат почав переробку виділень шкіри. Шкода, що цей матеріал ще не пройшов повної експериментальної перевірки. Якби дітям дозволили носити комбінезони з біотрату, то проблема умивання сама собою відпала б.

Насилу вичесавши з волосся парафіноподібний сніг, Пола глянула в дзеркало, знайшла свою зачіску задовільною і повернулась у їдальню, щоб накрити на стіл.

- Годі мньохатись! - гукнула вона в коридор, скінчивши сервірування столу. - Чи скоро ви там?

- А ми вже тут! - крикнула Станка, із гучним тупотом вриваючись до їдальні. - Чим ти нас будеш годувати?

- Тим, що на столі, - відповіла мати.

Слідом за Ставкою до їдальні увійшла Ларінда, самостійно виростила собі стілець і мовчки сіла.

- Ой, полуничка! - захоплено пролепетала Станка.

Мати легенько ляснула її по руках.

- Спочатку з’їмо кашу, а вже потім - полуниці.

Станка наприндилась було, але її увага швидко переключилась на інше. Вона підвелася зі свого стільчика й перелічила прибори на столі.

- А тато з нами лазом хіба не буде снідати? - спитала розчаровано.

У Поли перехопило горло. Вона гарячково намагалася щось вигадати, та її випередила Ларінда.

- Тато поїхав у відрядження, - повільно проказуючи слова, мовила вона і пильно подивилась на матір. - Його терміново викликали вночі.

Знає. Вся кров прилинула до обличчя Полі. Вона похилила голову, щоб не зустрічатись із уважним поглядом старшої дочки. Знає. Ну, що ж, вона вже доросла...

- А коли він повернеться?

- Станко! - підвищила голос Пола. - Ти сюди їсти прийшла чи розмовляти?

- А якщо...

- А якщо ти будеш базікати, то не одержиш полуниці.

Пола мигцем позирнула на Ларінду. Дочка, як і раніше, дивилась на неї не по-дитячому пильно. Мати взяла ложку і знову поклала її на стіл.

- Їж, Ларіндо, - стиха мовила вона, дивлячись, як Станка ображено копирсається ложкою в тарілці.

Їли мовчки. Пола швидко проковтнула свій сніданок, навіть не відчувши його смаку, і тільки після цього наважилася знову поглянути на дочок. Ларінда вже доїдала свою порцію - їла вона машинально, дивлячись кудись убік. Станка ж усе ще вередливо длубалась ложкою в кащі.

- Станко! - суворо сказала мати. - Їж швидше. А то ми з Ларіндою зараз візьмемось за полуниці, і тобі нічого не залишиться.

Станка стрепенулася:

- Я залаз, мамо! - запхнула до рота повну ложку каші й прошамкотіла: - Я швидко!

У цей час пролунав сигнал виклику. Пола хотіла відразу ж дати дозвіл, але щось її зупинило.

- Хто? - несподівано слабким голосом запитала вона.

- Редьярд Шренінг. Лабораторія акватрансформації.

Пола скочила і знову сіла. Обличчя її взялося червоними плямами.

- Зараз!