ТИСЯЧА ДОРІГ

З вибухом війни перерване курсування пасажирських поїздів ще й далі не було налагоджене, зате довжелезні військові ешельони безперервно мчали на схід. На моє щастя, сусід вибирався їхати підводою до Львова, щоб виміняти товари на чорнім ринку, і я впросилася взяти мене з собою.

У Львові зайшла до Ольги Зеленюк. Від неї довідалася, що всі вони, мої знайомі з Юнацтва, приєднались до фракції Бандери. Ми обі подалися на Руську вулицю, де приміщувалось Українське Державне Правління, очолюване прем'єром Я. Стецьком. Входову браму сторожила варта, а перед брамою юрми народу геть запрудили вузьку старовинну вулицю і стримували рух, унеможливлювали проїзд трамваям. У натовпі переважала молодь, що прибула з ближчих і віддалених сіл та міст. Люди приїхали сюди за порадами і вказівками, що їм на своїх місцях робити, аби закріпити українську державу.

В натовпі я загубила Олю. П роп пхаючись ближче до брами, відчула, як хтось торкнув моє плече. Оглянулась і побачила Романа Куницького, мого товариша. Він сказав, що в уряді працює Мирон Літинський, та назвав, у якому відділі.

Мені дуже захотілося побачитись з Мироном. Як і з Романом, з ним познайомилась у Люби Старки, але з Мироном мене в'язало щось глибше за дружбу - ми ходили на "рантки", в кіно. Те щось могло в нас визріти любов'ю, якби не мої побоювання, що я ще замало знаю життя, а він, студент університету, вже має, мені здавалося, значний у ньому досвід. Хоч вже прожила у Львові деякий час, я ще й надалі носила в душі селянську "білу сорочку" і не довіряла місту. Все ж, коли Роман вимовив ім'я Мирона, щось тепле та інтимне озвалось у душі не доспіваною піснею. Попросила стійкового зголосити мене до Мирона на авдієнцію.

Довго чекати не довелося. Мирон сам вийшов до брами і, поминаючи чергу, повів мене до свого кабінету. Ми довго говорили, він розповідав мені з ентузіязмом про свою працю в уряді, опісля про події та про те, який хід вони приберуть у недалекому майбутньому, прогнозував ставлення німців до українського питання. Забулись конкретні думки з нашої розмови, зате живо пригадую, яке імпозантне враження справив тоді на мене Мирон. Ставний, вродливий, він завжди виглядав елегантно, але тепер, коли сидів за великим бюрком, заваленим документами, видався мені ще й дуже поважним. "і чому я не хотіла з ним ходити..." - гірко дорікнула собі. Мирон забажав щось подарувати мені на пам'ятку про зустріч. Став шукати на бюрку, і йому навинулись під руки топографічні мапи. Взяв дві зверху, Підляшшя та Холмщини, звинув і подав мені. Я була дуже вдоволена дарунком, байдуже, що не знала, навіщо вони придадуться мені в Задвір'ї.

Опісля гурток нас, розсміяних, розспіваних, ще довго проходжувався вулицями Львова. Легко було ступати камінними бру-ками рідного міста з радісною душею. Здавалося, історія на мить затрималася, щоб зв'язати віками розірвану нитку з минулим. Потім знову буде ткати своє криваве полотно. Тим часом ми, підлітки, задивлені в прекрасну візію майбутнього, готові були промощувати йому дорогу, не жаліючи ні труду, ні крови.

Я готувалася вершити великі справи в ім'я будівництва держави, а тут моя провідниця Сіра дала мені інструкції повернутися на село й там провадити національно-освітню працю серед молоді. Казала, що державу треба будувати від основ, тож накреслила плян роботи та подала зв'язок у районне місто Глиняни. Сіра також сказала те, що я вже чула від мами. Німеччина не погодиться на нашу самостійність і незабаром треба сподіватися репресій і арештувань, тому й надалі слід додержувати у праці засад конспірації. Казала: вони, нацисти, не знають нашої мови, і їм потрібно буде більше, ніж большевикам, часу, щоб розгорнути свою агентуру. Однак це лиш справа часу, але удар напевне впаде. Усе це я знала, ми всі це знали, але покищо - Я ВіЛЬНА ЛЮДИНА на своїй землі. Завтра вже вагітне новими проблемами, а сьогодні я щаслива й готова працювати, хай і в нас, у селі. Зрештою, війна на сході лиш почалась. Кому знати, який хід ще прибере вона, міркувала я.

Забезпечена інструкціями, з мапами від Мирона, я вернулася додому, рада, що побувала на Руській вулиці й тим самим наче й" сама стала учасницею творення історії.

Не минуло і двох тижнів від проголошення, як гестапо арештувало прем'єра Ярослава Стецька і деяких членів уряду. Арештували також Степана Бандеру та інших визначних членів ОУН. Декретом Гітлера Галичину прилучено до Генерального Губернаторства, а з решти України створено окрему колонію під назвою "Раихскомісаріят Україна". Від часу, коли Німеччина відверто поставилась вороже до самостійности України, ОУН (р) зайняла чітку протинімецьку позицію і з неї не сходила до кінця війни.