Трагедія в трьох діях

Що ж відбувається потім? Сер Бартолом’ю помирає. Цього разу смерть не списують на природні причини. Прибуває поліція. Допитує Елліса та решту. Пізніше вночі той тікає таємним ходом, знімає маскарадний костюм і вже за два дні прогулюється садами Монте-Карло, готовий дивуватися й побиватися через смерть свого друга.

Зауважте, то була лише теорія. У мене не було доказів, але те, що відбувалося, підтверджувало її. Мій картковий будиночок було збудовано на совість. Листи про здирництво, знайдені в кімнаті Елліса? Таж сам сер Чарльз їх і знайшов!

А як щодо листа з проханням інсценувати аварію, який сер Бартолом’ю начебто написав Оліверу Мендерзу? Ну що могло бути простіше для сера Чарльза, ніж написати лист від імені Стренджа? Якби Мендерз не спалив лист, сер Чарльз в ролі Елліса міг би легко зробити це сам, коли обслуговував молодого джентльмена. Саме так, до речі, Елліс і поклав газетну вирізку в його гаманець.

І от нарешті час згадати про третю жертву – місіс де Рашбріджер. Коли ми вперше чуємо про неї? Одразу після недолугого жарту про те, що Елліс – чудовий дворецький, – жарту, такого невластивого серові Бартолом’ю Стренджу. Тепер за будь-яку ціну треба відвернути увагу від того, як сер Бартолом’ю поводиться з дворецьким. Сер Чарльз швидко запитує, яке повідомлення приніс Елліс. Воно про жінку – пацієнтку сера Бартолом’ю. Сер Чарльз щосили намагається перемкнути увагу з дворецького на цю незнайомку. Він іде до санаторію і допитує старшу медсестру. Докладає всіх зусиль, щоб використати появу місіс де Рашбріджер як відворотний маневр.

Тепер настав час розібратися, яку роль в цій трагедії грає міс Віллз. Вона цікава особистість. Ця жінка з тих людей, яким не вдається справити враження на оточення. Її не назвеш ані вродливою, ані кмітливою, ані милою. Вона ніяка. Однак надзвичайно спостережлива й дуже розумна. Міс Віллз мститься світові за допомогою слів. Ця жінка майстерно володіє вмінням точно відтворювати характери людей на папері. Не знаю, чи помітила вона в дворецькому щось незвичайне, та принаймні вона єдина за столом, хто взагалі його помітив. На ранок після вбивства її невгамовна цікавість змусила її вивідувати й винюхувати, як сказала старша покоївка. Міс Віллз пішла до кімнати Дейкезів, а потім у житлову частину для слуг, керована, певно, пошуковим інстинктом.

Лише вона викликала тривогу в сера Чарльза. Саме тому він і хотів сам узятися за неї. Розмова з нею його заспокоїла й потішила, бо міс Віллз помітила винайдену ним родимку. Але тут сталася катастрофа. Думаю, до цієї миті міс Віллз не пов’язувала дворецького Елліса та сера Чарльза Картрайта. Гадаю, вона просто відзначила, що дворецький когось їй нагадує. Але вона – спостерігач. Коли їй подали тацю, вона автоматично звернула увагу не на обличчя, а на руки, які її тримали.

Вона не здогадалася, що Елліс – це сер Чарльз. Але коли той розпитував її, вона раптом зрозуміла, що сер Чарльз – це Елліс. Тож міс Віллз попросила його вдати, ніби він подає їй таріль з овочами. Її цікавила не родимка на правій чи лівій руці. Їй потрібен був привід роздивитися його руки – руки, які тримали таріль так само, як дворецький Елліс.

Так міс Віллз збагнула правду. Вона незвичайна жінка. Їй подобається знання як таке. До того ж вона не була впевнена, що сер Чарльз убив свого друга. Він перевдягнувся в дворецького, так, але це ще не робить його вбивцею. Непричетні люди часто замовчують правду, бо вона може поставити їх у скрутне становище.

Тож міс Віллз мовчала: їй подобалося зберігати таємницю. Але сер Чарльз тривожився. Йому не сподобалося, яке зловтішне було в неї обличчя, коли він виходив з кімнати. Вона щось знає. Але що? Чи не зашкодить це йому? Впевненості не було. Але він відчував, що це якось пов’язано з дворецьким Еллісом. Спочатку містер Саттертвейт, а тепер і міс Віллз. Необхідно привернути увагу до чогось іншого. Треба, щоб усі дивилися в інший бік. Тоді сер Чарльз розробив план – простий, жахливий план, який, на його думку, мав змішати карти.

Того дня, коли я влаштовував вечір хересу, сер Чарльз, я так розумію, встав дуже рано, поїхав до Йоркшира, вдягнувся в старий одяг і віддав телеграму хлопчикові, щоб той її надіслав. Потім сер Чарльз повернувся до міста, щоб зіграти роль, відведену йому в моєму невеличкому спектаклі. Та він зробив іще дещо. Він надіслав коробку шоколадних цукерок жінці, якої ніколи не бачив і про яку нічого не знав…

Що сталося того вечора – вам відомо. Хвилювання, яке виказував сер Чарльз, змушувало мене думати про те, що міс Віллз щось підозрює. Коли він розіграв свою смертельну сцену, я уважно спостерігав за обличчям міс Віллз. Вона була приголомшена. Я знав, що ця жінка підозрює сера Чарльза у скоєнні вбивства. Коли він нібито помер так само, як містер Беббінґтон і сер Бартолом’ю, вона подумала, що її висновки хибні.