Трагедія в трьох діях

Містер Саттертвейт, припускаю, розмірковував схожим чином, оскільки його підозри впали на Олівера Мендерза. Я можу сказати, що певний час Мендерз був головним підозрюваним. Він демонстрував усі ознаки хвилювання того вечора у «Воронячому гнізді» – до того ж через особисті причини в нього був дивний світогляд, і він мав сильний комплекс меншовартості, який часто буває фундаментом злочинів. Також у нього хиткий вік, а ще він посварився чи, точніше, проявляв ворожість до містера Беббінґтона. Сюди ж дивні обставини, за яких Мендерз потрапив до Мелфортського абатства. А потім ця дещо фантастична історія про лист від сера Бартолом’ю Стренджа та про газетну вирізку, присвячену нікотину, яку міс Віллз начебто побачила в Олівера.

Виходило, що нагорі списку підозрюваних має опинитися Олівер Мендерз.

Але потім, друзі, я відчув, ніби щось не так. Здавалося зрозумілим і логічним, що людина, яка скоїла злочини, мала бути присутньою на обох вечірках. Іншими словами, ім’я цієї людини мало бути в переліку. Проте в мене було відчуття, що очевидність цього факту зрежисовано. За сценарієм убивці здоровий ґлузд мав би підказати будь-якій людині, що злочинець був на обох вечірках. Я відчував, що дивлюся не на реальність, а на майстерну постановку. Справді розумний злочинець збагнув би, що будь-кого з цього списку можна вважати підозрюваним і тому треба влаштувати все так, щоб самому з нього бути вилученим.

Інакше кажучи, вбивця Стівена Беббінґтона та сера Бартолом’ю Стренджа таки був присутній на обох вечерях, але діяв під прикриттям.

Хто був на першій вечері, але пропустив другу? Сер Чарльз Картрайт, містер Саттертвейт, міс Мілрей і місіс Беббінґтон.

Чи міг хтось із них потрапити на другу вечерю в іншій подобі? Сер Чарльз і містер Саттертвейт перебували на півдні Франції, міс Мілрей була в Лондоні, а місіс Беббінґтон – в Лумуті. Найімовірнішими кандидатками, виходить, були міс Мілрей і місіс Беббінґтон. Та чи могла міс Мілрей з’явитися в Мелфортському абатстві так, щоб ніхто її не впізнав? Такі виразні риси складно замаскувати, і вони добре запам’ятовуються. Я вирішив, що в міс Мілрей не було шансів лишитися в Мелфортському абатстві невпізнаною. Те саме стосується і місіс Беббінґтон.

Тоді я запитав себе, чи міг містер Саттертвейт чи сер Чарльз Картрайт, замаскувавшись, потрапити до Мелфортського абатства. Містер Саттертвейт – можливо, але, дійшовши до сера Чарльза Картрайта, ми стикаємось із зовсім іншою справою. Сер Чарльз Картрайт – актор, що звик грати роль. Яку ж роль він міг зіграти?

І тоді я почав думати про дворецького Елліса.

Дуже загадкова людина. Людина, яка з’являється нізвідки за два тижні до злочину й випаровується опісля. Як йому вдалося зникнути безслідно? А вдалося тому, що Елліса ніколи не існувало. Він був картонною розфарбованою декорацією: Елліс не справжній.

Але чи можливо це? Зрештою, слуги Мелфортського абатства знають сера Чарльза Картрайта, адже сер Бартолом’ю Стрендж – його близький друг. Цю перешкоду легко було здолати. Роль дворецького нічим не загрожувала серові Чарльзу: якби слуги впізнали його, нічого страшного не сталося б, весь маскарад можна було б обіграти як жарт. А якби за два тижні ніхто нічого не запідозрив, отоді він був би вже у повній безпеці. Тут я пригадую, що говорили про дворецького слуги. Він поводився «по-джентльменськи», бував «у найвідоміших родинах» і знав про декілька цікавих скандалів. Цього було достатньо. Але важливу інформацію дала мені служниця Аліса. Вона сказала: «Він організовував роботу інакше, ніж інші дворецькі, з якими я досі працювала». Коли мені переказали ці слова, я отримав підтвердження своєї теорії.

Але інша річ – сер Бартолом’ю. Навряд чи його можна було обвести навколо пальця. Певно, він знав про цей маскарад. Чи є в нас докази? Так. Жарт сера Бартолом’ю, на який звернув увагу містер Саттертвейт на початку розслідування, – жарт, який не вписувався у стиль поведінки лікаря зі слугами: «Хороший ти хлопець, Еллісе, першокласний дворецький. Еге ж?» Але якщо припустити, що сер Чарльз і сер Бартолом’ю домовилися, він стає цілком зрозумілим.

Безумовно, сер Бартолом’ю бачив усе так: вони домовилися щодо перевтілення сера Чарльза в Елліса, можливо, навіть заклалися. Викриття мало стати родзинкою вечірки – звідси і повідомлення сера Бартолом’ю про сюрприз, і його піднесений настрій. Зауважте, такий стан речей давав простір для маневрів. Навіть якби хтось із гостей впізнав того вечора сера Чарльза в їдальні – це не було б катастрофою, адже ще не сталося нічого невиправного. Але ніхто не помітив зіщуленого дворецького середнього віку, з очима, затемненими беладоною, з бакенбардами й родимкою, намальованою на зап’ястку. Делікатна особлива прикмета, яка не зіграла тому, що люди надто неспостережливі! Родимка мала бути на першому плані в описі Елліса, але протягом двох тижнів ніхто її не завважив! Окрім дозірливої міс Віллз, про яку ми невдовзі поговоримо.