Читаем Тринадцять градусів на схід від Грінвіча полностью

Обер-лейтенант Шлезінгер розумів, що англійський бомбардувальник (а це був добре йому відомий «брістоль-бофорт») міг з'явитися тут лише з виклику падлюки Енке. Виходить, цей старий пролаза таки встиг… Ніколи ще Отто Шлезінгер не відчував такого пекучого болю до самого себе. Відбувалась кричуща несправедливість — його нагло обібрали. І тепер він стане свідком того, як фортуна усміхнеться зраднику Енке?! «Господи! Навіщо тобі моє приниження? Адже надходить мій кінець, і я не зможу вже мати користі з твоєї мудрості…» Немов закам'янілий, Шлезінгер стежив за тим, як злетів на плато бомбардувальник, як увійшов над селищем у віраж і сів біля палаючих на околиці багать, як біжать до нього од крайніх будинків двоє з ношами, а потім льотчики запихають до літака напівживу людину. «Чому ноші? Чому запихають, мов паралітика? Чому одного? Хто це? Енке? Тоді де доктор Гергардт?!»

Літак одірвався від землі і, притискаючись до води фіорда, прямував до моря. Люди, що стояли на завалі, бажали йому щасливої путі, а він, Шлезінгер, чекав якогось чуда. Сподівався, що не вистачить машині місця для розгону і вона звалиться з велетенської сходинки плато і загине у хвилях, то чекав, що ось-ось виринуть винищувачі і розстріляють «брістоль-бофорт». А коли нічого такого не сталося і літак одірвався від землі, пролетів над баркасами, що погойдували щоглами біля причалу і розтанув у сизій імлі фіорда, Отто Шлезінгер прокляв свою долю і заплакав. Таке трапилось з ним уперше. Навіть у дитинстві ніколи не плакав. Коли істерика трохи вгамувалася, відчув на собі погляди людей, що стояли навколо, і його обпік сором. Опустив голову, зусиллям молі задавив у собі останні схлипування і замовк. Як міг, витер зв'язаними руками очі. Мекав, що ось тепер до нього вже підійде бородань і почне розпитувати.

«Що готує проти Мілорга полковник Рунге?» — вже дзвенів у вухах голос Ніссена. «Як відповісти? Адже я дійсно не знаю всіх планів СД. Ну, можна збрехати. Ні, брехня розкриється, і тоді… Краще вже покопатись у пам'яті. Деякою інформацією я все ж таки володію і саме цим можу їх зацікавити…»

Тут він почув ті ж самі, як йому здалося, звуки, що хвилями скочувалися в гір, і подумав, що літак повертається. Поглянув на партизан, але вони чомусь дивилися у бік перевалу. А гуркіт наростав. Він уже не розривався на зітхання, а падав з висоти монотонний і важкий. Там на перевалі щось чорніло. Якась темна рисочка рухалась, прокреслюючи дорогу од перевалу. Шлезінгер протер очі і не повірив тому, що побачив, — там на дорозі рухались дві довжелезні, криті брезентом машини з солдатами, а за ними, на відстані, повз, схожий на чорного лискучого жука, «б'юїк» полковника Рунге. Машини були ще далеко, а звук моторів чувся ніби поруч. Обер-лейтенант не встиг зміркувати, в чому. тут справа, як раптом з-за скелі вискочив бронетранспортер і сипонув густою кулеметною чергою. Хто стояв на завалі, попадали в сніг і відкрили вогонь.

Шлезінгер скотився між сидіннями, так ніби це могло врятувати від куль. А вони свистіли над головою, глухо, наче палицями, били об кузов. У відкриті дверцята «опеля» було видно, як ковзаються обледенілим настом четверо коліс бронетранспортера, що вже не слухався керма. Багатотонна маса заліза повзла, насуваючись на «опель», що приткнувся біля завалу, і погрожувала розчавити, зім'яти його, як консервну бляшанку. Удар прийшовся в мотор і це врятувало обер-лейтенантові життя. Вмить фари, капот, колеса і сам мотор перетворились на плескату балабушку і занурились у завал. Дверцята одлетіли, і оглушений ударом Шлезінгер опинився на асфальті. Над ним, захлинаючись, стрекотав кулемет, тріщали у відповідь автомати тих, хто був уже по той бік завалу.

Зрозумівши, що кулі пролітають десь стороною, Шлезінгер посміливішав, протер засипані брудним снігом очі і побачив, що лежить біля заднього колеса бронетранспортера і руки його вільні від ременя. Підтягнув ноги і заходився розв'язувати вузол на власній краватці, що обплутала йому ноги. Шовкова тканина не піддавалась. Під руку потрапив шматок скла від розтрощеного «опеля». З його допомогою вдалося звільнити ноги. Тепер він уже думав, як вилізти на транспортер, за бронею, думалось, кулі партизанських автоматів не страшні. Проте варто було висунутись з під колеса, як на скелі, що нависала над дорогою і бронетранспортером, майнула постать чоловіка з протитанковою гранатою в руці.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Адское ущелье. Канадские охотники
Адское ущелье. Канадские охотники

1885 год, Северная Америка. Хелл-Гэп («Адское ущелье»), подходящее местечко для тех, кто хотел бы залечь на дно, скрываясь от правосудия, переживает «тяжелые времена». С тех пор как на близлежащей территории нашли золото, в этот неприметный городок хлынул поток старателей, а с ними пришел и закон. Чтобы навести порядок, шериф и его помощники готовы действовать жестко и решительно. Телеграфный столб и петля на шею – метод, конечно, впечатляющий, но старожилы Хелл-Гэпа – люди не робкого десятка.В очередной том Луи Буссенара входит дилогия с элементами вестерна – «Адское ущелье» и «Канадские охотники». На страницах этих романов, рассказывающих о северной природе и нравах Америки, читателя ждет новая встреча с одним из героев книги «Из Парижа в Бразилию по суше».

Луи Анри Буссенар

Приключения