Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

— Потім були нові статті, — вів далі свою оповідь містер Белч. — Нові публікації, в яких Сем Джонсон описував мої злочини щодо англійської нації. «Івнінг міррор» публікувала статтю за статтею, і кожного разу перед тим, як. мала з'явитись нова газета з матеріалом Джонсона, в моєму кабінеті лунав дзвінок і Мак-Ллойд пропонував одуматись і погодитись на його умови. Обіцяв припинити травлю, реабілітувати, повернути добре ім'я. Розповідав мені навіть, яким чином він легко може спростувати звинувачення Джонсона. Запевняв, що умовить брата виступити в пресі проти цього наклепника. Йому повірять тому, що Отто Шлезінгер дійсний свідок багатьох подій, в котрих наче в кривому дзеркалі Джонсон малював мене, Патріка Белча. Обіцяв підтвердити матеріалами з архівів Інтеллідженс сервіс усі спростування вигадок Сема Джонсона. За все те він вимагав папери Кребса, яких у мене не було. Я повторював йому це при кожній новій телефонній розмові, але він уперто не віри» моїм словам і петля затягувалась усе міцніше. На світ з'являлися все нові і нові вигадки Сема. Матеріали «Івнінг міррор» почали охоче передруковувати інші газети Лондона, а особливо бульварні листки. Потім включилась преса інших міст, телебачення, і мої «злочини» стали відомі всій країні. Раніше я думав, що під личиною Джонсона ховається сам Стенлі, але раптом на телеекрані побачив зарослого по самі очі чорною бородою чоловіка і зрозумів: раз Мак-Ллойд потурбувався про підставного автора «Сторінок із щоденника», значить, він вирішив іти далі газетного цькування. Мої передбачення швидко підтвердились. Я одержав запрошення до слідчого. Уявити мій стан неважко. Я вже казав, що ніколи не вмів постояти за себе, а тут, згадавши місяці допитів у контррозвідці, зовсім занепав духом. Зачинився в своєму кабінеті, не хотів нікого бачити. В цей час Вів'єн була в клініці. Вона чекала другої дитини, і лікарі тривожились, що в такій напруженій атмосфері не доносить її. Маленьку Джейн забрали до себе родичі дружини. Моєї матері на той час вже не було на світі. Вона б не пережила такої ганьби, а я… терпів. Признаюсь, не раз думав про самогубство. Та в мене ж були Вів'єн, Джейн, мав народитися мій молодший. А головне — розумів, що застрелившись, прийму на себе всю ту безсоромну брехню, яка вже надає важким тягарем на мою дружину і дітей. Я знав, що треба боротися за своє чесне ім'я, але яким чином робити це — не уявляв. Думав, як захищатися, і нічого не міг придумати. Все впиралося в гроші. Правда, можна було продати крамницю — посаг Вів'єн. Вона пропонувала, та я не міг прийняти такої жертви, тому що не мав права пустити старцями по світу жінку і дітей. Адже обливаючи мене брудом на сторінках своєї газети, Мак-Ллойд заробляв на цьому, а я в боротьбі з ним мав платити, витрачати до того ж не свої гроші. Погодьтесь, що мов становище було безвихідним.

Почалось слідство. Тепер воно провадилось не військовим, а цивільним судом, в розпорядження якого контррозвідка переслала свої матеріали. Однак не маючи ніяких інших фактів, окрім наклепницьких публікацій Сема Джонсона, слідство товклося на місці. Зусилля судових чиновників зводились в основному до того, щоб схилити мене до визнання брехливих, навмисно покладених на мене звинувачень. Доказів моєї вини у них не було, але весь хід цькування підготував «громадську думку», сформував ставлення обивателя, і під тиском певних сил суд знайшов форму «покарання зрадникові національних інтересів» — мені дали десять років тюрми. Можна було, звичайно, відкупитися, заплативши суму штрафу, але по-перше я не мав відповідної суми, а по-друге, вважав це нижчим своєї гідності. Всі десять років я жив думкою, що прийде час — і я вийду на волю, добуду необхідні кошти і поїду сюди, на Шпіцберген. Зберу тут докази моєї невинності, і тоді… Тоді я поговорю з Мак-Ллойдом інакше.

Історія моя підходить до кінця, але вона буде неповною, якщо я не розкажу вам про Гарольда. Мій син народився слабеньким, хворобливим хлопчиком. Приділити належну увагу його здоров'ю я, природно, не міг: він ріс, поки я був у тюрмі. А Вів'єн… Вона померла невдовзі після пологів. Лікарі говорили — зараження крові, але я знав, що її убила ця історія, в яку мене заплутав Мак-Ллойд. Про. смерть Вів'єн мені довго не говорили. Те, що вона не приходила до мене на побачення, пояснювали хворобою, що затягувалась, Родичі мовчали, проговорилась маленька Джойн.

Але я хотів вам розповісти про Гарольда. Хлопчик виховувався у родичів моєї дружини. Вони хороші люди, хоч до мене ставились, м'яко кажучи, несхвально. Вважали, що їх дочка загинула через мене і тільки через мене, що наш шлюб не приніс Вів'єн щастя. Правду сказати, я і сам так думав, та чи був я в тому винен?.. Ви знаєте, що таке поголос та ще до того недобрий. У школі, на вулиці — кругом мій син чув про свого батька лише погане. Додайте до, цього ставлення старих, на чиїх руках він виріс. Коли я вийшов з тюрми і забрав до себе дітей, я одразу відчув відчуженість Гарольда.