Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

«Хвилину терпіння, — Шлезінгер говорив рівним голосом і я змушений був віддати належне його витримці. — Коли ви в Глом-фіорді взяли його на свій літак, ви припустились помилки. До Англії повинен був летіти не він, а я, тому, що саме я добув ті секретні дані про досліди доктора Гергардта, які він украв у мене, і хотів вивезти їх до Англії у контейнері під пахвою. Це я добув відомості про «Вікінг», німецький підземний завод, на якому в кінці війни створювалась надпотужна хімічна зброя».

«Але я про це нічого не знаю і не бажаю знати, — сказав я як міг твердо. — Запевняю вас, ви звертаєтесь не за адресою».

«До кого накажеш звертатися? До господа бога?! — заверещав Мак-Ллойд. — Ти, мабуть, вважаєш нас ідіотами! Де контейнер?! Де фляга? Де, я тебе питаю?!»

«Не знаю, — вкрай розгублений, відповів я. — Дійсно, я бачив цього, як ви його називаєте, Кребса, але про який контейнер ви говорите? Про яку флягу? Нічого я не знаю! Вірте мені, я кажу правду. Я поховав Кребса поруч з Уолтінгом і Гріссом в одній могилі…»

Стенлі розреготався мені в лице.

«Так ми тобі і повірили, так і обдурили нас твої безгрішні голубі очі. Краще вже викладай усе, як було, інакше…»

«Та навіщо, навіщо вам той контейнер? Війна давно закінчилась».

«За формули доктора Гергардта сьогодні можна мати немалі гроші. Ціна на такий товар не падає. Ви помиляєтесь, коли думаєте, що війна скінчилася. Ні, війна триває!»

Слова Шлезінгера примусили мене подивитися на їх візит серйозно. Отто Шлезінгер — переконаний фашист. Він і не думав складати зброю. Він не рівня фігляреві Мак-Ллойду.

«Слухай, кинь, досить валяти дурня, — наступав на мене Стенлі, адже ти знав, хто такий Кребс. Не міг не знати. Ти ж радист. Виходить, мою телеграму приймав і дешифрував ти. Так що досить вертіти хвостом, вони в тебе: І контейнер, і фляга! І врахуй: ми матимемо стільки, що на тих, у Сіті, котрі сьогодні дивляться на нас зверхньо і розмовляють через губу, завтра самі будемо плювати. Тягни сюди вино, замочимо угоду. Ми прийшли до тебе як чесні маклери. У тебе товар — у нас покупець, а бариш ділимо на трьох».

«Чому власне на трьох? Маклерам належать лиш малі відсотки».

Це був мій промах. Про відсотки я сказав просто так, а вони подумали, що я торгуюсь, бажаючи мати з того більший зиск. Саме це дурне моє запитання остаточно упевнило їх у тому, що документи Кребса у мене. Шлезінгер після моїх слів буквально вибухнув, простяг до мене руки і зашипів, бризкаючи слиною:

«Та тому, що відомості добув я! Ось цими руками я відправив на той світ маньяка Гергардта! А Кребс украв мою удачу. Він був порядним лайном, обібрав мене і хотів на моєму горбу в'їхати в рай! Та бог усе бачить і судить всіх справедливо! Ви теж хочете обібрати нас. Скористатися з того, що вам не належить. Але пам'ятайте, бог уже покарав одного злодія, покарає і вас!»

«Панове! Документів Кребса у мене нема. Ви помиляєтесь!» — рішуче сказав я і прочинив двері, даючи їм зрозуміти, що розмову закінчено.

Отто Шлезінгер вийшов, та Стенлі і не поворухнувся. Вони до найменших подробиць продумали цей спектакль. Як іноземець, Шлезінгер не міг далі брати участь у шантажі, а тому вийшов, даючи можливість брату приступити до другої дії. Тепер я розумію, що з'явились вони до мене вже після того, як побували тут, на Шпіцбергені, після того, як розкопали могилу і вийняли звідти тіло Кребса. Не знайшовши на ньому контейнера з документами, вирішили, що все те взяв я, тому і вилили на мене всю свою гадючу жовч.

«Ось що я тобі скажу, — почав Стенлі голосом, що задзвенів, мов перетягнута струна. — У нас досить доказів, що Кребс помер не своєю смертю».

«У нього була якась хвороба…»

«Я маю на увазі не хворобу».

«А що?»

«Його убили!»

«Хто? Чи не думаєш ти, що його убив хтось із нас?»

«Саме це я й хочу сказати. Його вбили ви, всі троє, але оскільки тих двох уже нема, то відповідати за це доведеться тобі одному».

«Ти з глузду з'їхав! Про що ти говориш?»

«Я говорю про те, що ти і твої дружки Уолтінг і Грісс убили Кребса, аби заволодіти його паперами і потім продати їх російській розвідці. Ви вбили його в літаку і взяли курс на Мурманськ, але напоролись на винищувачів і повернули у бік Шпіцбергена, тому що в бою витратили забагато пального. Ви винуваті в смерті Кребса».

«Ти або випив зайве, або… Навіть у контррозвідці, де мене допитували, ніхто не додумався до такої підлої дурниці».

«Тепер додумаються. Можеш бути спокійним. Я про це потурбуюсь».

«Та чого ти, зрештою, від мене хочеш?»

«Папери Кребса!!!»

«Нема у мене цих паперів і ніколи не було!»

«Ну, коли ти так… Я тобі не заздрю. Ти ще згадаєш мене! Діти і онуки проклянуть тебе за це вбивство! Так! Так! Убивство! Я всім розкажу, що це ти вбив Кребса. Убив, аби позбавити Англію могутності! Ти продав добутий нами секрет росіянам. Росіянам!»