Читаем Тринадцять градусів на схід від Грінвіча полностью

— Саме це я і хочу сказати, але поки не перевірю, поки не переконаюсь, не скажу. Та й ти до часу нікому ні словечка… Пласти могутні і, мабуть, дійсно повертають у бік Баренцбурга і Грумант-сіті, тільки залягають глибше тих, які ви зараз колупаєте на четвертій і шостій шахті. Для перевірки моїх думок потрібно вже зараз закладати на нижніх горизонтах свердловини глибокого буріння і щупати глибше. І коли все підтвердиться…

— А коли ні? Тут немалий ризик, милий ти мій.

— Коли не говорити нікому, а тихенько перевірити, який же тут ризик? Не бачу…

— Ну, звичайно… Тихо! А де кошти взяти на ці глибинні свердловини? В главк звернемось, а там скажуть — обгрунтуй витрати. От, милий ти мій, все і доведеться викласти, всі наші хитрі таємниці, а інакше копійки не дадуть.

— Та невже у главку не зрозуміють? Це ж перспектива! Друге дихання треста. Всі витрати окупимо сторицею. Адже тут, у Баренцбурзі, з часів голландця Хозбома ніхто глибше не копав. В один штих пройшли, підрахували, а що там нижче, тільки бог знає. Ще в дев'ятсот тринадцятому на конгресі в Торонто була названа цифра тутешніх запасів — вісім мільйонів тони, і всі заспокоїлись, всі задоволені.

— Ну-ну, забив ти мені гвіздка в тім'я! Навіть дух перехопило, — розхвилювався Журавльов.

— Мене самого ледве грець не вхопив, коли я зрозумів, куди світа від розламу повертає.

— Ні, ти все-таки здичавів, чоловіче. Півдня в Баренцбурзі, а я лише зараз довідуюсь про твоє відкриття.

— Давай, Іване Івановичу, домовимось: ніякого відкриття ще нема і, можливо, не буде. Я приїхав, аби швидше переконатись — так воно, чи ні.

У двері постукали.

— Заходьте! — кинув через плече Журавльов.

— День добрим, Касяне Миколайовичу! З вами, Іване Івановичу, ми вже бачились, — прохрипів з порога, закутаний вовняним шарфом по самі очі представник консульства.

Журавльов поглянув на Ворожейкіна і зняв телефонну трубку.

— Мені головного інженера… Сергію Дем'яновичу, треба негайно зробити аналіз грунту з ГРП Калікіна. Він у мене і проби тут… Це ваші служби, Сергію Дем'яновичу, постарайтесь розшукати. Аналізи потрібні сьогодні. Ви мене зрозуміли? Та знаю я, що всі в порту і що неділя сьогодні, знаю. А ви організуйте, на те ви і головний інженер!.. Це і є той самий випадок. — Журавльов поклав трубку, дістав з кишені хусточку, витер нею спітніле чоло і шию. — Ну, чорт, жарко як у теплиці… Ворожейкін, давай, любий ти мій, твою телеграму.

— Маю розпорядження, — по довгій паузі прохрипів представник консульства, — ознайомити з цим документом тільки вас. — При цьому він виразно глянув на Калікіна і додав: — Але в присутності осіб, що не мають… Що не допущені до користування секретними документами…

— Ти вже пробач, Касяне Миколайовичу, — розвів руками Журавльов.

— Та що там… — Касян підвівся і попрямував до дверей, прихопивши зі столу ящика з пробами грунту.

Біля порога його догнала репліка Журавльова:

— Ти до головного зайди, бо я від цих англійців звільнюсь не скоро… І тримай мене в курсі. Добре?

Касян кивнув і вийшов з кабінету. Журавльов довго дивився йому вслід, потім перевів на Ворожейкіна осудливий погляд.

— Ти що кінчав?

— Коли в розумінні освіти, то диплом у мене свідчить про закінчення факультету міжнародних відносин, — з гордістю відповів Ворожейкін.

— От бачиш, — важко зітхнув начальник рудника.

— А що таке, Іване Івановичу?

— Ввічливості вас там не навчили, любий ти мій. Взяв і образив людину.

— Кого? — щиро здивувався Ворожейкін.

— Калікіна, кого ж, — з докором сказав Журавльов. — Допуску нема. Та чи знаєш ти, хто такий Касян Калі-кін? У них там таке може закрутитись, що його самого засекречувати доведеться, а ти…

Представник консульства виправдовуватись не став, лише в голосі його з'явилась інтонація легкої образи.

— Цей документ, Іване Івановичу, адресовано консулу, але тут є його резолюція, де він просить ознайомити з його змістом лише вас, і нікого більше.

Журавльов узяв телеграму, знайшов у нагрудній кишені окуляри, почепив їх на широке з горбиком перенісся і почав читати:


Перейти на страницу:

Похожие книги

Адское ущелье. Канадские охотники
Адское ущелье. Канадские охотники

1885 год, Северная Америка. Хелл-Гэп («Адское ущелье»), подходящее местечко для тех, кто хотел бы залечь на дно, скрываясь от правосудия, переживает «тяжелые времена». С тех пор как на близлежащей территории нашли золото, в этот неприметный городок хлынул поток старателей, а с ними пришел и закон. Чтобы навести порядок, шериф и его помощники готовы действовать жестко и решительно. Телеграфный столб и петля на шею – метод, конечно, впечатляющий, но старожилы Хелл-Гэпа – люди не робкого десятка.В очередной том Луи Буссенара входит дилогия с элементами вестерна – «Адское ущелье» и «Канадские охотники». На страницах этих романов, рассказывающих о северной природе и нравах Америки, читателя ждет новая встреча с одним из героев книги «Из Парижа в Бразилию по суше».

Луи Анри Буссенар

Приключения