Троє в одному човні (як не рахувати собаки)

Це здалось нам слушною думкою, і ми погодилися. Не знаю, чи вам доводилось таке робити: вздовж човна ви ставите металеві обручі, натягуєте на них величезну парусину, міцно прив’язуєте її довкола, і ваш човен перетворюється на невеличкий будиночок, хоча й дещо задушливий. Та, як казав один мій знайомий, коли в нього померла теща і йому довелося платити за її поховання, у всьому є свої недоліки й переваги.

Джордж сказав, що в такому разі кожному з нас потрібно буде взяти із собою ковдру, ліхтарик, мило, масажну щітку, гребінець (можна один на всіх), зубну щітку (кожному), горня, трохи зубного порошку, причандали для гоління (виглядає так, наче ми вперше прийшли на урок мови) і пару рушників для купання. Я не раз зауважував, що, вирушаючи кудись до води, люди надзвичайно багато уваги приділяють приготуванням до купання, насправді ж, прибувши на місце, майже не заходять у воду.

Так буває, коли ви вирушаєте на відпочинок до моря. Я сам не раз казав собі (коли розмірковував про це, ще перебуваючи в Лондоні), що щоранку я вдосвіта вставатиму і ще до сніданку бігтиму до моря, щоб сполоснутися. З непохитною вірою в це я вкладав до своєї валізи рушник та пару трусів для купання. Купальні труси в мене завжди були червоного кольору. От така я людина — мені подобаються труси червоного кольору. Вони дуже пасують до моєї комплекції. Але після того, як оселявся біля моря, я не відчував нічого, що нагадувало би навіть тінь бажання ранесенько бігти до моря і пірнати у воду. Хоча в місті я так часто мріяв про це.

Навпаки, я відчував, що більше за все хочу залишатися в ліжку до останнього моменту, а потім спуститися і поснідати. Декілька разів я все ж збирався з духом, вставав о шостій, брав рушника, труси для купання і без особливого піднесення, напівроздягнений, вирушав до моря. Мені здається, що саме тоді, коли я вирішую поплавати, хтось навмисно випускає на волю пронизливий східний вітер, по всьому берегу розкидає гостре, як бритва, каміння, а щоб я його не зміг побачити, притрушує піском. Він бере та відтягує на добрих дві милі море, щоб я, скоцюрбившись від холоду і підстрибуючи, плюскався по коліна у воді. Коли я зрештою дістаюсь моря, воно поводиться зі мною вкрай безцеремонно, я навіть сказав би, образливо.

Одна величезна хвиля підхоплює мене і, склавши вчетверо, щосили жбурляє на скелю, нібито навмисне приготовану для мене. Перш ніж я встигну застогнати і зрозуміти, що сталося, інша хвиля підхоплює мене і несе на глибочінь. Я щодуху намагаюся гребти до берега і вже думаю, що більше ніколи не побачу свій дім та друзів. Я починаю жалкувати, що погано обходився зі своєю молодшою сестрою (я маю на увазі, коли був ще хлопчаком). Коли я вже втрачаю останню надію, хвиля відступає, а я залишаюсь лежати на піску, розпластаний, наче морська зірка. Я встаю, обертаюсь і бачу, що боровся за своє життя на глибині у два фути. Підстрибуючи, я одягаюсь і щодуху біжу додому, де мені доводиться робити вигляд, що все це мені дуже сподобалося.

Зараз ми планували все так, ніби щоранку збиралися купатися подовгу.

Джордж зауважив, що так приємно прокинутися в човні на світанку і, вдихаючи свіже вранішнє повітря, пірнути у прозору річку, Гарріс сказав, що немає нічого кращого, як поплавати перед сніданком, і що це неодмінно додає апетиту. Він наголосив, що йому — додає завжди. Джордж зауважив, що якщо це змусить Гарріса їсти більше, ніж зазвичай, то він, Джордж, буде проти того, щоб Гарріс взагалі будь-коли купався.

Джордж вважав, що тягти човна проти течії з тією кількістю їжі, яка в такому разі буде необхідна Гаррісові, стане вкрай важкою справою.

Я не погодився із Джорджем — моя думка була простою: буде значно приємніше, коли Гарріс буде з нами в човні чистим і свіжим, і задля цього я ладен тягти зайву сотню кілограмів харчів. Джордж пристав на мою думку і відмовився від своїх заперечень щодо купання Гарріса.

Урешті вирішили, що треба взяти три рушники, аби не змушувати чекати один одного.

З одягу Джордж запропонував узяти по два фланелеві костюми і сказав, що, коли вони забрудняться, ми завжди зможемо випрати їх у річці. Ми запитали його, чи доводилось йому будь-коли прати в річці фланелевий костюм, на що він відповів:

— Сам я цього не робив, але я знаю тих, кому це доводилось робити. Вони казали, що це досить просто.

І Гарріс, і я були не в змозі уявити те, про що говорив Джордж: як троє справді пристойних молодиків, не маючи пі досвіду, ні бажання, зможуть самотужки якимось одним шматком мила випрати в Темзі свої сорочки і штани.

У наступні дні виявилося — хоча говорити про це було вже надто пізно, — що Джордж був жалюгідним брехуном і навіть гадки не мав, як це все робиться. Бачили б ви той одяг... але, як кажуть у дешевих бульварних романах, не будемо випереджати події.