Троє в одному човні (як не рахувати собаки)

Навіть Редінг, попри те, що він усіляко намагається зіпсувати, забруднити та споганити якомога більше всього довкола річки, виглядає досить благородно, ховаючи від людського ока добру частину свого потворного обличчя.

У Цезаря, звичайно, також було невеличке пристанище біля Волтона — щось на зразок табору чи якогось укріплення. Цезар узагалі любив зупинятися поблизу річок. Та й королева Єлизавета тут побувала. Від тієї жінки не сховатися, хоч би як ви намагалися це зробити. Кромвель та Бредшоу (не той, що склав путівника, а той, за чиїм наказом відтяли голову королю Карлу) також навідувались сюди[10]. Весела, певно, була компанія.

У Волтонській церкві є залізна «вуздечка для сварливих». У давні часи такі штучки застосовували, щоб притримати жіночі язики. Тепер від таких засобів відмовились — гадаю, через те, що забракло заліза, а більш нічого такого ж міцного не знайшли.

А ще в церкві є визначні могили. Я хвилювався, що мені ніяк не вдасться завадити Гаррісові відвідати їх. Але він, схоже, не думав про них, і ми попливли далі.

Угорі за мостом річка надзвичайно звивиста. Це робить її ще мальовничішою. Та водночас вона може вас і дратувати, залежно від того, що вам доводиться робити: тягти човна на мотузці чи гребти. Крім того, це викликає суперечки між тим, хто гребе, і тим, хто стоїть за стерном.

У цьому місці на правому березі розташований Оут-лендс-парк. Це відомий старовинний маєток. Генрих VIII[11]у когось його вкрав — не пам’ятаю в кого, — і жив собі там. У парку також є печера, її можна відвідати, звісно, платно. Усі вважають, що вона чудова, але я нічого такого в ній не бачу. Покійна герцогиня Йоркська, яка жила в Аут-ленді, дуже любила собак. Їх була сила-силенна. Вона й відвела окреме місце для кладовища, аби ховати їх, коли вони здохнуть. Там вони й лежать. Близько п’ятдесяти. І над кожним собакою — надгробок із висіченою епітафією.

Але, насмілюсь сказати, вони заслуговують на те так само, як і кожен християнин.

Поблизу Коруей-Стейкс — першої звивини вгору за Волтонським мостом — відбулася битва між Цезарем та Кассівелауном[12]. Кассівелаун чекав Цезаря біля річки і повбивав у дно безліч кілків (поставивши, поза всяким сумнівом, попереджувальні таблички). Та, попри це, Цезар річку перейшов. Примусити його відмовитись від цього було неможливо. От такий чоловік зараз нам знадобився б на наших заводях.

Там, де Елліфорд і Шеппертон підходять до річки, також гарні місця. Але жодне з них нічим особливим не вирізняється. Хоча у дворі церкви в Шеппертоні є могила з написаними на надгробку віршами, і я хвилювався, щоб Гаррісові часом не заманулося вийти і повештатися довкола неї. Я бачив, як він вдивлявся у пристань, тому, коли ми пропливали повз неї, я ніби ненароком зачепив Гаррісового кашкета і скинув його у воду. Обурений моєю необережністю і в запалі виловлювання кашкета, він геть забув про свої улюблені могили.

Біля Уейбриджа річка Уей (маленька мальовнича річечка, по якій на невеличкому човні можна дістатися до Гілфорда — я давно хотів дослідити її, але все ніяк не виходить), Борн та Бейзінгстокський канал разом впадають у Темзу. Шлюз стоїть саме навпроти міста, і перше, що ми побачили, коли нам стало його видно, була Джорджева куртка над одними з воріт шлюзу. При більш детальному обстеженні виявилося, що всередині в ній був Джордж.

Монморансі розгавкався, немов скажений. Я заверещав, Гарріс загорланив. Джордж помахав своїм капелюхом і закричав у відповідь. Тут же вибіг наглядач шлюзу з драгою в руках, бо подумав, що хтось упав у шлюз, але, побачивши, що там нікого немає, лише розчарувався.

У Джорджа в руках був якийсь дивний пакунок. З одного кінця він був округлої форми, а з іншого з нього стирчала якась пряма ручка.

— Це що, — запитав Гарріс, — пательня?

— Ні, — відповів Джордж, і в його очах промайнув якийсь дивний неприродний блиск. — Зараз це дуже модно. Усі, хто вирушає на річку, беруть його з собою. Це банджо.

— Не знав, що ти граєш на банджо! — вигукнули ми з Гаррісом в один голос.

— А я і не граю, — відповів Джордж. — Але мені казали, що це дуже просто. Та я й посібник купив.

Розділ IX

Джорджа залучено до роботи. — Язичницькі інстинкти мотузки. — Невдячна поведінка човна. — Хто тягне і кого тягнуть. — Як можна використати закоханих. — Дивне зникнення літньої леді. — Тихше їдеш — далі будеш. — Нас тягнуть дівчата: цікаве відчуття. — Відсутній шлюз, або річка з привидами. — Музика. — Врятовані!

Щойно Джордж ступив до човна, ми одразу залучили його до роботи. Звичайно, працювати йому не хотілося — про це можна було б навіть не згадувати. Він пояснював, що у Ситі в нього був важкий день. Гарріс, за своєю природою людина черства і не схильна до співчуття, відповів: