Трудівники моря

Жодного стрибка водної стихії, жодного разу не заїли талі. Це була незвичайна співпраця підкорених сил природи. З одного боку, діяв закон земного тяжіння, який опускав машину, з другого — закон припливу, який піднімав човен. Притягання небесних світил, тобто причина припливу, і притягання землі, тобто причина ваги тіл, начеб змовились служити Жільятові. Вони підкорялися без вагань і без зволікань: під дією людської волі ці пасивні сили ставали активними помічниками. Робота просувалася вперед, і відстань між ботом та розбитком непомітно меншала. Зближалися вони мовчки, так, неначе присутність людини наганяла на них страх. Стихія одержала наказ і виконувала його.

Майже в ту саму мить, коли вода перестала підніматися, перестали розмотуватись мотузки. Раптом, але без поштовху, талі зупинилися. Машина, ніби поставлена людською рукою, опинилася в човні. Вона стояла просто, насторчак, незрушно, міцно. Чавунна плита-підставка усіма чотирма кутами рівномірно вперлася в днище бота. Справа була завершена. Жільят розгублено озирнувся.

Доля дарувала цьому бідоласі небагато радощів. Велике щастя пронизало його, мовби стрілою. По тілу розлилася кволість; нітрохи не хвилюючись до цього часу, він затремтів, побачивши, що здобув перемогу.

Жільят дивився на човен, що стояв під розбитим судном, і на машину в човні. Він, здавалося, не вірив власним очам, Він ніби не чекав від себе такого подвигу. Власними руками він здійснив диво, а тепер дивився на нього із щирим зачудуванням. Проте незабаром він опанував себе.

Стрепенувшись, як людина, що пробудилася зі сну, Жільят схопив пилку, перетяв усі вісім мотузок, потім стрибнув у човен, який завдяки припливові був нижче від Дюранди футів на десять, узяв бухту троса, вив'язав чотири стропи, пропустив їх через кільця, вкручені заздалегідь, і прив'язав до обох бортів чотири ланцюги

труби машини, які ще годину тому були прив'язані до бортів Дюранди. Принайтовивши трубу, Жільят розчистив верхню частину машини. На ній лежав чотирикутний шматок палубного настилу Дюранди. Жільят відірвав його і звільнив човен від вантажу дощок та балок, скинувши їх на каміння. Облегшення човна було дуже доречним.

Зрештою, як можна було й передбачити, бот під тягарем машини тримався стійко. Він осів не глибше допустимого рівня, тобто до ватерлінії. Хоч яка важка була машина Дюранди, вона все ж важила менше, ніж купа каміння та гармата, привезена колись на боті з острова Ерм.

Отож усе було закінчено. Залишалося тільки вибратися з протоки.

IX

Успіху досягнуто і тут же втрачено

Закінчено було не все.

Відкрити горловину протоки, перегороджену шматком борту Дюранди, і зразу ж вивести човен поза межі рифу — ось що передусім напрошувалося само собою. У морі дорога кожна хвилина. Віяв легкий вітер, ледь помітні брижі пробігали по гладіні води; чудовий вечір провіщав чудову ніч. Море було спокійне, але вже давав себе знати відплив; зручнішого часу для від'їзду годі було сподіватися. Відплив допоможе вийти з Дуврів, а наступний приплив — добратися до Гернсею. На світанку човен може допливти до Сен-Caнcoнa.

Але виникла несподівана перешкода. Жільят передбачив не все. Машину він звільнив, а трубу ні.

Приплив, піднявши ботик до розбитого, повислого в пoвітрі корабля, зменшив небезпеку спуску машини і пришвидшив її порятунок, але через те, що відстань між ними зменшилась, верхня частина труби застрягла у квадратному вирізі, у зяючому отворі корпусу Дюранди. Труба попала туди, як у пастку.

Послуга, яку падав Жільятові приплив, ускладнилась цією його підступною витівкою. Здавалося, що море, змушене скорятися, таїло в собі лихий замір. Щоправда, те, що зробив приплив, міг змінити відплив.

Труба заввишки понад три сажні входила в корпус Дюранди на вісім футів; рівень води мав обнизитись на дванадцять футів; опускаючись разом із ботом на відпливаючій воді, труба виявилася б на чотири фути нижче від Дюранди і могла б звільнитись.

Але скільки мине часу, поки він вибереться на волю? Шість годин. За шість годин буде майже північ. Яким чином випливти звідси в таку пору, яким фарватером пробиратися серед усіх підводних брил, якщо й серед білого дня видобутися звідси майже неможливо, і яким способом уночі пройти крізь засідку рифів?

Хочеш не хочеш, а треба було чекати ранку. Через ці втрачені шість годин потрібно було втратити не менше дванадцяти.

Годі було навіть і думати про те, щоб прискорити відплиття, заздалегідь розгородивши вхід в ущелину рифу. Загорода могла знадобитися під час наступного припливу.

Жільят змушений був відпочивати.

Сидіти склавши руки — ось чого він не робив ще ні разу відтоді, як попав на Дуврський риф.

Цей вимушений відпочинок дратував і майже обурював його, так, ніби в тому була якась його вина. Він говорив сам собі: «Що подумала б про мене Дерюшетта, якби побачила, як я тут б'ю байдики?»

Однак передихнути йому, здається, було необхідно.

Бот перебував тепер у його повному розпорядженні, і він вирішив заночувати в ньому.