Трудівники моря

Таким чином він поставив бот на три якорі — в положення набагато надійніше, ніж на двох якорях фертоїнг. Все це свідчило про те, що Жільят був стурбований і що він подвоїв пильність. Моряк відгадав би в цих діях щось схоже на становлення на якір під час негоди, коли можна побоюватися течії з підвітряного боку.

Фосфоресценція, за якою Жільят пильно спостерігав, можливо, становила загрозу для нього, але водночас виявила послугу. Без неї він і надалі залишився б в'язнем сну й жертвою ночі. Вона ж розбудила його, вона й дала йому світло.

Фосфоресценція освітлювала риф тьмяним світлом. Але ця яснота, хоч якого тривожною здавалася вона Жільятові, стала йому в пригоді: зробила видною небезпеку і дала можливість маневрувати човном. Тепер він міг підняти вітрила, коли йому заманеться: човен з машиною на борту був вільний.

Але Жільят, здавалося, менше всього думав про повернення на Гернсей. Поставивши бот на три якоря, він приніс зі свого складу найміцнішого ланцюга з усіх, що в нього були, і, прив'язавши його до цвяхів, забитих в обидва Дуври, зміцнив ним ізсередини заслон з бортової обшивки та брусків, уже скріплений ззовні іншим ланцюгом, протягненим навхрест. Він і не думав відкривати вихід із протоки, навпаки, замкнув його на всі заставки.

Фосфоресценція все ще присвічувала йому, але не так ясно. Щоправда, благословлялося вже на ранок.

Раптом Жільят насторожився.

XI

Хто мав вуха, хай слухає

З безконечної далини до нього долинули якісь глухі й невиразні звуки.

Морські глибини, трапляється, можуть ревіти.

Жільят прислухався. Віддалене гримкотіння почулося знову. Жільят кивнув головою, як людина, що знає, в чому тут річ.

Через кілька хвилин він був уже на другому, східному кінці провулка рифу, ще не загородженому, і потужними ударами молота став заганяти великі цвяхи в гранітні стояки по обидва боки горловини Дуврської протоки, що поблизу стрімчака «Людина», —

так, як він це зробив у західній частині протоки.

Гнізда для цвяхів були підготовані заздалегідь: у щілинах скель міцно сиділи дерев'яні клинці, майже всі з серцевини дуба. З цього боку риф дуже вивітрився, в стінах було дуже багато тріщин, і Жільят міг позабивати там цвяхів більше, ніж у підніжжя обох Дуврів.

Раптом фосфоричне сяйво погасло, наче хтось дмухнув на нього зверху; його замінили передсвітанкові сутінки, які ставали чимдалі ясніші.

Позаганявши цвяхи, Жільят став тягти балки, відтак мотузки, потім ланцюги і, не відриваючи очей від своєї праці, не відволікаючись ні на мить, взявся прокладати через вхід у протоку з боку стрімчака «Людина» прозірчасту греблю, подібну до тих хвилерізів, які визнає тепер наука і які називаються ламайхвилі; з цією метою він перев'язував покладені колоди з допомогою мотузок горизонтально.

Кому доводилось бачити, наприклад, в Рокені на Гернсеї чи в Бурдо у Франції наслідки дії вбитих у скелі паль, той зрозуміє ефективність цих найпростіших

пристроїв. Прозірчастий хвилеріз — це комбінація того, що у Франції називається «струмонапрямною дамбою», а в Англії просто «дамбою». Такі хвилерізи — своєрідні рогатки супроти бур. Успішно боротися з морем можна, лише враховуючи ту обставину, що воно — сила подільна.

А тим часом зійшло сонце, стояла ясна, безхмарна погода. Небо було чисте, море спокійне.

Жільят квапився, щоб швидше закінчити працю. Він також був спокійний, але його поспіх видавав внутрішню тривогу.

Він перестрибував зі скелі на скелю, від своєї загати до складу, а від складу знову до загати. Не даючи собі перепочити, волік то футокс, то карленгс. Ось коли згодилися корабельні уламки, що їх він завбачливо припас. Було очевидним, що насувалися події, передбачені ним заздалегідь.

Міцний залізний лом правив йому за підойму для перевертання брусів. Робота просувалася так швидко, що споруда росла ніби сама по собі, а не творилася руками. Хто не бачив, як працюють військові мостобудівники, той не може собі уявити цього поквапу.

Східна горловина протоки вужча, ніж західна, — її ширина дорівнювала приблизно п'яти-шести футам. Незначна відстань між берегами полегшувала Жільятові роботу. Треба було загородити міцною перепоною невеликий простір, тому сама споруда могла бути водночас і простішою, і міцнішою. Отож вистачало тільки поперечних балок; вертикальні палі не знадобилися. Поклавши перші перекладини прозірчастого хвилеріза, Жільят виліз на них і став прислухатися. Гуркіт ставав чимдалі виразніший.

Жільят працював далі. Він підпер свою споруду обома крамболами Дюранди, приєднавши їх до укріплення з балок за допомогою фалів, пропущених у три шківи блоків. Все це він зв'язав ланцюгами. Споруда нагадувала величезну плетінку з балками замість перекладин і з ланцюгами замість лозових дубців. Здавалося, що запруда не збудована, а виплетена.

Жільят збільшив кількість прив'язок, де треба, додавши ще трохи цвяхів. На розбитій Дюранді було чимало круглого залізного брухту, і Жільят наробив з нього цвяхів на добрий запас.