Трудівники моря

Він подався на Великий Дувр по овчину, спустився звідти, повечеряв кількома молюсками і двома-трьома морськими каштанами, жадібно допив залишки прісної води із майже порожнього дзбана, закутався в овчину, яка огорнула його приємним теплом, ліг, як сторожовий собака, біля самісінької машини і, насунувши на очі шапку, заснув. Він спав глибоким сном. Так сплять, коли завершать якусь важливу справу.

X

Море застерігає

Жільят ураз прокинувся серед ночі, ніби від поштовху пружини. Розплющив очі.

Дуври над його головою були освітлені наче відблиском сліпучого жару. Чорна стіна рифу мовби палала в полум'ї якогось вогню. Звідки йшов цей вогонь? З води.

Море було незвичайне.

Можна було подумати, що хтось підпалив воду.

Скрізь, куди кинеш оком, в самому рифові й довкола нього, море палало. Але не червоним полум'ям: воно нітрохи не нагадувало палахкотіння кратера чи іскріння горнила. Ні потріскування, ні тепла, ні багрянцю, ні гулу. Синюваті смуги на хвилях нагадували складки савана. Широке білясте світло мерехтіло над поверхнею води. Але то була не пожежа, а її привид.

Так, немов блякла заграва якогось потойбічного вогню наповнила простір могильного склепу.

Важко собі уявити підпалену темряву.

Ніч, безмежна, каламутна, розсіяна, здавалося, була пальним для цього холодного вогню. Таким могло уявлятися світло сліпій людині. Морок був невід'ємною частиною цього примарного сяйва.

Моряки Ла-Маншу знають цю дивовижну фосфоресценцію, сповнену тривожних застережень мореплавцям. Найди-вовижніша вона поблизу Ізіньї, довкола Великого V. При такому світлі предмети втрачають реальність. Під примарним його промінням вони здаються прозорими. Від скель залишаються самі тільки обриси. Якірні троси стають подібні до розжарених набіло прутів. Рибальські сіті під водою перетворюються у якусь вогненну в'язь. Надводна частина весла чорна, ніби зроблена з мореного дуба, а друга половина — під водою — сяє сріблом. Краплини, зриваючись з весла, осипають море зорями. За кожним човном на ходу тягнеться хвіст комети. Намокнувши у воді, матроси світяться — так, мовби вони горять. Сунеш голу руку у воду, а витягнеш її у рукавичці з полум'я; це полум'я мертве, воно зовсім не відчутне. Ваша рука по самісіньке плече виглядає, як охоплена вогнем головешка. Бачиш, як водою у світляному потоці котяться якісь морські тварюки. Піна яскріє. Вогненними язиками, уривками змінних блискавиць миготять у бляклих глибинах риби.

Ця ясність крізь заплющені повіки торкнулася очей Жільята. Саме вона й розбудила його.

Пробудження було своєчасне.

Відплив скінчився, знов піднімався приплив. Поки Жільят спав, труба машини звільнилась, а тепер її знову готувалася схопити роззявлена паща повислого над нею пароплава.

Труба повільно поверталася на старе місце.

Досить їй було піднятися ще на один фут — і вона опинилася б у квадратній пастці Дюранди.

Піднесення рівня води на один фут — для припливу роботи на півгодини. Якщо Жільят мав намір скористатися з того, що човен був іще вільний, — хоч над ним уже нависла загроза, — то в його розпорядженні було тільки півгодини. Він скочив на рівні ноги.

Хоч у його становищі зволікати було ніяк, проте він постояв кілька хвилин у роздумах, дивлячись на фосфоричну осяйність вод. Жільят знав море до найтонших деталей.

Хоч би як воно сердилось на нього, хоч би як погано подеколи з ним обходилося, вони все ж віддавна були побратимами. Таємнича істота, яка називається океаном, не могла задумати чогось такого, що Жільят не відгадав би. Через свою спостережливість, мрійливість та самотність він став ясновидцем погоди, тобто тим, кого англійці називають weather wise.

Жільят побіг до брам-гордень-блоків і потравив линву, потім схопив острогу, що була у його боті, і, відпихаючись нею від скель, відігнав човна на кілька сажнів

подалі від Дюранди, до виходу з протоки, ближче до загороди. Місця для маневрування, як кажуть гернсейські матроси, було стільки, що хоч качайся. Не минуло й десяти хвилин, а бот уже був виведений з-під потрощеного корпусу Дюранди.

Нічого було тепер боятися, що труба знову потрапить у пастку. Хай приплив собі піднімається.

Але Жільят начеб і не думав збиратися в дорогу.

Ще раз уважно придивившись до фосфоресценції на морі, він підняв якорі, але не для того, щоб рушити з місця, а щоб знову поставити човна фертоїнг, і поставити дуже міцно, — щоправда, біля самого виходу.

Досі він користувався тільки двома якорями бота і не чіпав іще маленького якоря з Дюранди, що його, як відомо, знайшов серед підводних брил. Якір з пароплава лежав у човні напоготові разом із цілим запасом тросів, такель-блоків і з якірною линвою, прихопленою неміцними стропами, які не дозволяють якорю повзти.

Жільят кинув у воду і цей третій якір, дбайливо прив'язавши канат до троса, один кінець якого був зачеплений за рим якоря, а другий з'єднувався з брашпілем бота.