Трудівники моря

Він дивився поблажливо на деяку її схильність до садівництва і навіть до хатнього господарства. Вона сама поливала грядочки з мальвами, пурпуровим оманом, яскравими флоксами, багряними квітами гровілату. Вона вирощувала рожевий барбарис і рожеву кислицю. Вона брала все, що міг дати благодатний острівний клімат Гернсею, дуже сприятливий для квітів. Як і у всіх, алое в неї росли просто неба, і, що набагато важче, їй вдалося вивести наперстянку тібетську, її маленький городець був у зразковому порядку; слідом за редискою визрівав шпинат, а за шпинатом — горошок; вона знала, коли треба сіяти голландську цвітну капусту і брюссельську капусту, яку пересаджують у червні, ріпа в неї достигала в серпні, виткий цикорій — у вересні, круглий пастернак — восени, а рапункул — під зиму. Мес Летьєрі дозволив їй займатися садочком і городцем, аби тільки вона не надто ревно орудувала лопатою і граблями, і особливо, щоб вона, боронь боже, сама не угноювала землю. Він найняв для неї двох служниць із суто гернсейськими іменами: Дус і Грас. Обидві вони працювали в будинку та в садочку, і їм не заборонялося мати червоні руки. У самого ж меса Летьєрі була кімнатка, чи, скоріше, комірчина з виглядом на бухту, суміжна з великою залою першого поверху, куди вели парадні двері і де починалися всі сходи будинку. Підвісна койка, хронометр та люлька — ось обстановка цієї комірчини. Щоправда, були в ній ще стіл та стілець. Стеля на дерев'яних балках і всі чотири стіни були побілені вапном. Праворуч від дверей була прибита чудова карта Ла-Маншського архіпелагу з підписом: «В. Феден, 5. Чарінг-Кросс, картограф її величності», а ліворуч на стіні висіла пістрява бавовняна хустка, на якій були зо-бражені різнокольорові морські сигнали всіх країн світу, до того ж на кожному ріжку красувався прапор однієї з чотирьох морських держав — Франції, Росії, Іспанії та Сполучених Штатів Америки, а посередині — прапор Англії. Дус і Грас були звичайнісінькі дівчата — в найкращому розумінні цього слова. Дус не була лиха, а Грас не була потворна. Підступні імена прийшлися їм до речі. У незаміжньої Дус був «коханий». На Ла-Маншських островах це слово поширене, і слово не розходиться з ділом. Дівчата працювали, як то кажуть, по-креольськи, з властивою служницям Нормандського архіпелагу вайлуватістю. Кокетлива і гарненька Грас по-котячому насторожено вдивлялася в обрій. Це було викликано тим, що, як і Дус, вона теж мала «коханого», але, крім того, казали, в неї був чоловік-матрос, повернення якого вона боялась. Але це нас не стосується. Різниця між Грас і Дус полягала в тому, що якби вони жили не в такому високоморальному домі, Дус так і лишилася б служницею, а Грас стала б субреткою. Вгадувані таланти Грас гинули поблизу такої чистої дівчини, як Дерюшетта. Зрештою, любовні пригоди Дус і Грас — це була їхня таємниця. Нічого не доходило до вух Летьєрі й нічого не відбивалося на Дерюшетті.

Нижня зала — просторе приміщення з каміном, обставлене столами й лавами,- — в минулому сторіччі була місцем таємних зборищ французьких протестантів, вигнаних із батьківщини. На голій кам'яній стіні замість прикраси висів шматок пергаменту в рамці чорного дерева. Він сповіщав про героїчні подвиги Беніня Боссюе, єпископа в Мо. Нещасні парафіяни цього орла-могильника, переслідувані ним після відміни Нантського едикту, сховавшись на Гернсеї, повісили пергамент як свідоцтво про його діяння. Якби вдалося прочитати цю базгранину, написану вицвілим чорнилом, то можна було б дізнатися про мало кому відомі події: «29 жовтня 1685 року були зруйновані храми в Морсефі та Нантейлі, на що єпископ у Мо попросив у короля дозволу». «2 квітня 1686 року батько й син Кошари були кинуті у в'язницю за свою віру на прохання єпископа в Мо. З-під варти звільнені, бо Кошари зреклися своєї віри». «28 жовтня 1699 року єпископ у Мо вніс клопотання перед паном де Поншартрен про те, щоб запроторити реформісток-дівиць із роду Шаланд і Невіль у монастир ордену Нових католичок у Парижі». «7 липня 1703 року було виконано наказ, добутий від короля єпископом у Мо, про ув'язнення в шпиталь Бодуена з Флюблена та його дружини — кепських католиків». Поруч з кімнатою меса Летьєрі на підвищенні з дощок, котре правило гугенотам за кафедру, за віконцем з ґратами тепер розмістилося пароплавне бюро, тобто контора Дюранди. Завідував нею сам Летьєрі. На старовинному дубовому пюпітрі замість Біблії лежала розгорнена книга з заголовками на сторінках: дебет і кредит.

IX

Людина, яка розгадала Рантена

Поки мес Летьєрі чувся на силі, він керував Дюрандою сам, йому не потрібен був пі лоцман, ні капітан — він сам управлявся за всіх. Але настав час, як ми казали, коли ме-сові Летьєрі довелося підшукати собі заміну. Він вибрав сьєра Клюбена, мовчакуватого тортвальця. На всьому узбережжі сьєра Клюбена знали як бездоганно чесну людину. Він був alter ego і заступник меса Летьєрі.