Трудівники моря

Хоч сьєр Клюбен скидався скоріше на нотаріуса, ніж на матроса, він усе ж таки був напрочуд умілим мореплавцем. Він володів хистом діяти відповідно до небезпечної, завжди мінливої ситуації. Був витривалим вантажником, обачним марсовим, старанним і досвідченим боцманом, невтомним керманичем і сміливим капітаном. Він був обережним, таким обережним, що саме тому не раз зважувався на відчайдушні рішення, а це для моряка — неабияка позитивна риса. Вгадуючи інстинктом можливе, він менше боявся ймовірного. Він був одним із тих моряків, для котрих небезпека має те значення, якого вони їй надають. З будь-якого становища вони вміють скористатися. У нього була та певність себе, яка виховується тільки морем. Крім цього, сьєр Клюбен славився як чудовий плавець. Належав він до породи людей, загартованих у єдиноборстві з хвилею, і міг протриматись на воді, скільки йому заманеться. Він міг пливти з Гавр-де-Па на Джерсеї, обійти Коллет і, обігнувши «пустинь» та замок Єлизавети, через дві години повер-нутися назад. Родом він був із Тортваля. Люди подейкували, що він частенько вплав долав небезпечну відстань від рифу Гануа до мису Пленмона.

Сьєр Клюбен, дізнавшись, хто такий Рантен, не раз попереджав меса Летьєрі про те, що Рантен — пройдисвіт: «Він вас обкраде», — передрікав сьєр Клюбен. Так і сталося, тож Клюбен остаточно завоював довір'я меса Летьєрі. Не один раз, щоправда, на дрібницях, Летьєрі випробовував чесність Клюбена і, впевнившись у тому, що чесність його бездоганна, передав тортвальцю справи. «Сумлінність виростає на довір'ї», — казав мес Летьєрі.

X

Розповіді про далекі плавання

Мес Летьєрі завжди носив моряцьку одежу, частіше матроську, ніж лоцманську куртку, інакше він почував би себе незручно. Дерюшетта невдоволено морщила носик. Чи може бути щось гарніше, ніж розгніване личко красуні! Вона бурчала напівжартома, напівсердито водночас: «Фе, татусику, як від вас тхне дьогтем!» І поплескувала його по могутньому плечі.

Цей добросердий літній чоловік, герой морських мандрів, привіз зі своїх подорожей найдивовижніші спогади. На Мадагаскарі йому доводилося бачити такі пташині пера, що трьох їх вистачило б, аби покрити будинок. В Індії він бачив щавлеве бадилля дев'ять футів заввишки. В Новій Голландії він бачив, як стадо індиків та гусей паслося під наглядом чи то собаки, чи то птаха, якого називали «агамі». Він бачив кладовища слонів. В Африці він бачив горил та якихось людинотигрів ростом на сім футів. Він знався на звичках і поведінці геть усіх мавп, починаючи від диких макак, яких він називав «макака-зухвалець», і кінчаючи макаками «ревунами», яких він називав «макака-бородань». У Чілі він бачив, як мавпа-самиця розчулила серця мисливців, показавши їм на свого малюка. У Каліфорнії йому доводилось бачити звалене дерево, в дуплі якого міг уміститися вершник на коні й прогалопувати там сто п'ятдесят кроків. У Марокко він бачив, як мозабіти і біскри періщили один одного дубцями і залізними прутами — біскри за те, що мозабіти обзивали їх «кельбами», тобто собаками, а мозабіти за те, що біскри обзивали їх «хамсами», тобто людьми п'ятої секти. В Китаї на його очах посікли на шматки пірата Чан-дунь-кан-лар-Куа за те, що він убив «апа» з якогось там села. В Ту-дан-мо він на власні очі бачив, як лев схопив серед білого дня на базарі стару бабу і поніс її у зубах.

Він був на церемонії зустрічі великої гадюки, яка повзла з Кантона в Сайгон в чоленську пагоду на свято в честь богині мореплавців Кван-нам. Він споглядав великого Кван-сю, відвідавши плем'я Мої. В Ріо-де-Жанейро він милувався на бразільських дам, котрі вечорами прикрашували волосся серпанковими кульками, в які були вкладені вогнесяйні фосфоричні мушки: дами були начеб закосичені зорями. В Уругваї він воював із мурахами, а в Парагваї — з волохатими птахопавуками завбільшки з дитячу голову — відстань від лапи до лапи по діаметру в них дорівнює чверті ліктя, а коли вони нападають на людину, то їх ворсинки, наче стріли, встромляються в тіло і викликають нариви. На річці Аріно, притоці Токантену, в незайманих лісах північної Діаментини, він упевнився в існуванні жахливого племені людей-нетопирів, murcielagos, людей, які народжуються з білим волоссям і червоними очима, живуть у тіняві лісів, сплять удень, встають уночі, ловлять рибу й полюють звіра в суцільній темряві, краще бачачи, коли нема місяця. Недалеко від Бейрута, куди мес Летьєрі потрапив з експедицією, з намету було вкрадено дощомір. Тоді чаклун,- — на ньому було декілька смужок зі шкіри, і він скидався на людину, якій заманулося вирядитись у самі тільки шлейки, — став так люто трясти дзвіночком, підвішеним до рога, що з'явилася гієна і принесла дощомір. Отож вона і була злодійкою. Ці невигадані історії так скидалися на казки, що Дерюшетта невимовно тішилася ними.