У карнавалі історії. Свідчення

— Тим гірше для вас. Ми граємо роль кадетів, конституційних демократів, ми за еволюцію країни до демократії, ми проти того, щоб у вас стріляли Желябови, щоб повстав Пугачов. Пугачов переріже ДБ, а потім влаштує новий «рай». Коли вас поведуть на розстріл, то саме ми, ті, кого ви хочете придушити, будемо за скасування вироку. Якщо переможе народ, то колишні кагебісти йому не страшні. Ви розгромите нас, а потім прийдуть Каляєви і почнуть стріляти у вас, потім хтось скаже «ми підемо іншим шляхом», а тоді знову розгул ЧК, масовий «античекістський» чекізм.

— Дякую за пораду. Бахтіяров до нас теж так гуманно ставиться?

— Не знаю. Але думаю, що він проти терору, як і всі демократи. (Один зі свідків казав Чуніхіну про терористичні плани Бахтіярова, але, слава Богу, йому не повірили: свідок був дуже вже патологічною особою, і це було легко довести на суді.)

Я припинив дискусію і попросив протокол обшуку.

Чуніхін ще посперечався і пішов до начальства. Приніс.

Записи такі: фотоплівка непроявлена, 144 сторінки машинопису, чернетка статті на 50 сторінок і т. д.

Чуніхін читав разом зі мною і дивувався з моїх єхидних: «Т-т-а-а-к!»

Він порушень не бачив (та якщо начальство дозволило показати, то, може, й воно їх не бачило).

Я почав писати, чому відмовляюсь свідчити. Протокол складено не за формою, і це дає слідчому змогу підсунути замість того, що вилучили, інші документи, антирадянські. Непроявлену фотоплівку, наприклад, з віршами Мандельштама, можна замінити на «Майн Кампф» (хоча я й не розумію, чому не можна читати навіть Гітлера або Розенберґа). Те саме й з іншими вилученими документами.

Чуніхін аж підскочив з люті:

— Як ви можете нас в цьому підозрювати?

Довелось знову пояснювати значення форми в юриспруденції.

Він перестав сперечатись і побіг до начальства. Невдовзі запросив мене до полковника Боровика. Той грав гестапівця: жорсткий погляд, переходить від крику до металу в голосі, погрожує. Та й вигляд, як у гестапівця з кіно.

З вигляду Боровика я зрозумів, що й мені треба змінювати тон розмови, переходити на «метал». Боровик заявив, що мене будуть судити за запис в протоколі обшуку.

Я почав холодним рівним голосом, та потім зірвався на крик і втратив перевагу людини, за якою закон, видав себе, показавши, що підсвідомо боюсь їх…

Кричав я йому про голод 33-го року, про 37-й рік, про мільйони тих, хто в таборі, про знищення Жовтневої революції, тобто обґрунтовував свій запис про антирадянську й антикомуністичну суть КДБ.

Зірвався я, власне, після слів Боровика про те, що він не дозволить записати мотиви моєї відмови давати свідчення:

— Ми вам не дозволимо вести антирадянську пропаганду у протоколах.

Коли я перейшов на крик, то обмовився:

— Ваш Ленін (а хотів сказати — Сталін) знищив більше західних і радянських комуністів, ніж усі фашисти.

Якби я тут же не виправив себе, може, Боровик і не помітив би помилки. А так він зловтішно посміхнувся:

— Так-так, ви й до цього договоритесь.

Вигравши цей епізод, полковник заспокоївся. Заспокоївся і я. Почав вимагати, щоб у протокол записали мої коментарі до протоколу обшуку й моє вмотивування.

— За помилки в протоколі ми покараємо лейтенанта. Але якщо ви такий юрист, то маєте самі підкорятись законові. А за законом ви, як свідок, повинні давати свідчення. Для контролю над роботою КДБ є прокуратура. Я зараз зателефоную до обласного прокурора, й він пояснить вам ваші обов’язки. Можете викласти йому свої зауваження про слідство. Якщо ж ви відмовитесь і будете займатись крутійством, то вас судитимуть за відмову давати свідчення.

Я осміхнувся, повеселішав: погрожують штрафом, примусовою працею, замість «пропаганди» — «відмова давати свідчення» (за це дають примусові роботи, тобто вираховують із зарплати на користь держави 20%).

Полковник зрозумів мою посмішку і пригрозив:

— Прокурор може одразу ж підписати ордер на арешт за 62-ю. Капітане, зателефонуйте.

Чуніхін вийшов.

Полковник люто вивчав моє обличчя, а я так само зло, але насмішкувато споглядав його. Дитяче «хто кого передивиться»…

Чуніхін повідомив, що прокурора в місті немає.

— Гаразд! Відведіть! З ним більше нема про що говорити! Озлоблений антирадянщик!

Своїм тоном і виглядом полковник підкреслював, що мене затримано до того часу, поки не буде ордеру на арешт.

Чуніхін жестом показав на двері і з таким же виглядом повів по коридорах у незнайомому мені напрямку. Напруга спала, і я почав обмірковувати, чого вимагати у камері (тоді я не знав, що тюрма КДБ на Володимирській, 33 — там, де республіканський КДБ).

Але ми підійшли до виходу, і Чуніхін сказав:

— Ми викличемо вас повісткою.

Виявилось, що вони чомусь не готові до арешту.

Я пішов до дружини. Шпига не було видно.