Читаем У карнавалі історії. Свідчення полностью

Наприкінці обшуку Чуніхін знайшов мою заяву до ЦК профспілок про порушення трудового законодавства щодо мене. Завагався — чи брати? Не взяв, а я тільки пізніше зрозумів, що треба було натякнути, що і там є наклеп. На суді можна було б використати факти, наведені у заяві. Річ у тому, що оскільки заяву не внесли у протокол обшуку, її не дозволять прочитати на суді. Якщо ж заяву буде згадано у протоколі, то я зможу вимагати, щоб її прочитали.

Шмон нарешті закінчився.

Чуніхін записав усе, що вилучили, в тому числі й друкарську машинку. Я прочитав. Усе згідно з формою. Досвідчений юрист, мабуть, помітив би щось незаконне.

Я відмовився підписувати, пояснивши, що вважаю, що стаття 187.1, за якою проводили обшук, антиконституційна. Чуніхін почав сперечатись і, нарешті, запропонував записати у протокол відмову.

Я вважаю, що самвидавівець має заздалегідь визначити свою тактику стосовно КДБ, але не повинен дотримуватись твердого плану — багато що залежить від ситуації. Я у даному випадку був у виграшній ситуації: майже нічого не знайшли, а все, що знайшли, вигідно використовувати на процесі. Тому, повагавшись, я з ним погодився.

Написав, що оскільки я вважаю, що КДБ антикомуністична й антирадянська за своєю суттю, тобто антиконституційна організація, то не хочу мати з нею навіть формальних стосунків, бо не хочу брати участі в беззаконнях.

Конструкція вийшла такою незґрабною через те, що я намагався передбачити можливі перекручення фрази і в той же час хотів висловити головне на майбутнє — коли треба буде мотивувати, чому я відмовляюсь давати свідчення. І мав намір це головне зробити основним у процесі над ними (тобто перетворити процес над політичним «злочинцем» у процес над поліцією й урядом).

Чуніхін зметикував, що помилився і хотів вмовити мене прибрати це формулювання. Але я відмовився переписувати те, що написав.

Йдучи, він запитав:

— Вам прислати завтра повістку на допит чи прийдете так?

Мене здивувало, що на допит викликатимуть так швидко: треба ж вивчити те, що вилучили? Але погодився без повістки — така нудьга змушувати їх дотримуватись усіх формальностей (хоча й треба: адже ж це одна з основних ідей руху — змушувати блюстителів закону дотримуватись своїх же законів і боротись з його порушеннями законними методами).

Йдучи вранці в обласне КДБ, я захопив із собою статтю про допити молодого Леніна в журналі «Наука и жизнь» й «Кримські легенди» Максима Рильського. Легенди захопив, щоб показати, як фальсифікують історію Криму (немає навіть назви народу, який врятували від турків російські богатирі на чолі з Кутузовим!).

Чуніхін солоденько всміхався, зустрічаючи мене на прохідній. Він дуже довго вів мене якимись коридорами, сходами (вгору-вниз). Промайнула думка, що це арешт, але вирішив — поки що ні — спочатку мають поговорити, сподіваючись на якусь поступливість (адже на свідка легше психологічно тиснути).

У кабінеті він, все ще посміхаючись, вибачився:

— Я мушу на хвилиночку вийти.

Ага! Хоче, щоб я потерзався у сумнівах щодо їхніх планів, щодо вибору власної тактики. Я вийняв Рильського і почав перечитувати.

За півгодини заглянув Чуніхін.

— Вибачте, мене затримали.

Він почав хвалити мої статті за глибину й сміливість. Потім він взявся мене по-дружньому напучувати, щоб я не брав участі у самвидаві.

Я вийняв статтю про Леніна.

— Мені такі прийоми допиту дуже добре відомі. Ось прочитайте, як працювала охранка. Перший прийом — лестощі, другий — слідчий твій друг, хоче допомогти, бо ж він теж людина і тобі співчуває.

Статтю він читати відмовився і, не перестаючи дружньо посміхатись, запитав:

— Як ви думаєте, про що я буду вас запитувати?

— Про вилучені матеріали.

— Ні, ми не встигли їх вивчити. Ось тут Харківське КДБ прислало вам сім запитань у справі Алтуняна. І сьогодні я запишу ваші відповіді.

— Прочитайте все одразу.

— Навіщо?

— Я маю знати, в чому конкретно звинувачують Алтуняна, щоб випадково, неправильно чи неточно сформульованою фразою, не допомогти КДБ незаконно засудити Алтуняна.

— Так ви з Алтуняном знайомі?

— Ви вже допит починаєте. Я ж сказав, щоб ви прочитали всі питання.

Чуніхіна згубила власна роль «слідчого-друга». Йому не хотілось загострювати зі мною стосунків (на перших порах…).

Прочитав питання: «Чи знайомі ви з Алтуняном?»; «Чи він належить до Ініціативної групи?»; «Що таке Ініціативна група?»; «Її мета?». І останнє: «Про яку іншу антирадянську діяльність Алтуняна ви знаєте?».

Тільки-но кагебіст поставив останнє запитання, я зрозумів: першу партію Чуніхін мені програв через власну дурість. Вони в принципі не здатні рахуватись із законами, і тому їх завжди можна бити законом (щоправда, згадується анекдот: «він мене ломакою, а я його газетою»). Ще по дорозі в ДБ я обміркував свою тактику — довести на прикладі допиту, що мій запис під протоколом обшуку про антиконституційність КДБ слушний. І тому цього разу я протокол підпишу, але давати свідчення відмовлюсь, використавши те чи інше порушення закону. Гидко займатись крутійством, гидко навіть читати юридичну бездушну формалістику, та що вдієш.

Я записав свою відповідь.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище
Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище

Настоящее издание посвящено малоизученной теме – истории Строгановского Императорского художественно-промышленного училища в период с 1896 по 1917 г. и его последнему директору – академику Н.В. Глобе, эмигрировавшему из советской России в 1925 г. В сборник вошли статьи отечественных и зарубежных исследователей, рассматривающие личность Н. Глобы в широком контексте художественной жизни предреволюционной и послереволюционной России, а также русской эмиграции. Большинство материалов, архивных документов и фактов представлено и проанализировано впервые.Для искусствоведов, художников, преподавателей и историков отечественной культуры, для широкого круга читателей.

Георгий Фёдорович Коваленко , Коллектив авторов , Мария Терентьевна Майстровская , Протоиерей Николай Чернокрак , Сергей Николаевич Федунов , Татьяна Леонидовна Астраханцева , Юрий Ростиславович Савельев

Биографии и Мемуары / Прочее / Изобразительное искусство, фотография / Документальное
Русская печь
Русская печь

Печное искусство — особый вид народного творчества, имеющий богатые традиции и приемы. «Печь нам мать родная», — говорил русский народ испокон веков. Ведь с ее помощью не только топились деревенские избы и городские усадьбы — в печи готовили пищу, на ней лечились и спали, о ней слагали легенды и сказки.Книга расскажет о том, как устроена обычная или усовершенствованная русская печь и из каких основных частей она состоит, как самому изготовить материалы для кладки и сложить печь, как сушить ее и декорировать, заготовлять дрова и разводить огонь, готовить в ней пищу и печь хлеб, коптить рыбу и обжигать глиняные изделия.Если вы хотите своими руками сложить печь в загородном доме или на даче, подробное описание устройства и кладки подскажет, как это сделать правильно, а масса прекрасных иллюстраций поможет представить все воочию.

Владимир Арсентьевич Ситников , Геннадий Федотов , Геннадий Яковлевич Федотов

Биографии и Мемуары / Хобби и ремесла / Проза для детей / Дом и досуг / Документальное