У карнавалі історії. Свідчення

— Куди, що сталося?

— Пройдемо, нам треба поговорити. Пройдемо у відділення міліції.

Повели. Це тут же на вокзальній площі. Тетяна Сергіївна несе мішок — привезла продукти для Льоні: консерви, ковбасу (в Києві цього немає). Мішок передати не дозволили. Її завели до кімнати. Мене не впустили.

За якийсь час мені запропонували зайти у сусідню кімнату. Міліціонер став на дверях, не випускає. Чую голос Тетяни Сергіївни — її виводять. Вискакую повз міліціонера — машина вже від’їжджає. Куди? Чому її забрали?

Тієї ночі вже здавалось, що сил більше не вистачить: за останні два тижні — обшук, слідкування, випадок у Криму, арешт Тетяни Сергіївни. Вранці побачення не дали — «карантин». Це було дивно; перед цим я відправила телеграму-запит про те, чи можливе побачення. Повідомила, що приїду 30 січня. У тюрмі пояснили, що відповіли мені. Справді, у Києві лежала телеграма, але її чомусь відправили об 11 годині 40 хвилин, а я була в тюрмі о 10 годині ранку.

Повернулась до Києва в цілковитому відчаї: що з Тетяною Сергіївною? Невже арештували? Чого іще чекати?

Не було сил іти додому: там треба бути зібраною, адже ж діти дивляться. Зайшла до Іллі Володимировича Гольденфельда. Професор фізики, він за рік до арешту взяв Льоню до себе на роботу в лабораторію. Після арешту Льоні ми особливо зблизились, в нього вдома я завжди могла знайти підтримку і розраду.

Пішли з ним на телеграф. Слава Богу! На цей раз пронесло — Тетяну Сергіївну відправили на літаку в Москву: їй заборонено приїжджати у Дніпропетровськ, бо Дніпропетровськ — закрите для іноземців місто, а вона знайома з іноземцями.

Увечері зайшов знайомий, якого я погано і поверхово знала. По секрету повідомив: йому відомо, що була медична комісія і продовжила термін перебування Льоні в лікарні, і що стан його тяжкий. Звідкись він довідався, що вже е рішення про мій арешт.

Що це? Нова провокація?

А щоб закінчити з провокаціями, розповім ще про одну, що сталась незабаром. Схема й мета були все ті самі — компрометувати і шантажувати.

Якось увечері я прийшла до Віктора Некрасова. Він був у від’їзді, і в цей час у нього жив Ілля Володимирович. Засиділись допізна. Дзвінок, і знову знайомий. Міліція з понятими:

— У нас сигнал від сусідів, що тут пиятика і якісь підозрілі люди.

Перевірили документи. Вдоволені. Склали протокол.

Залучили сюди й моїх батьків — втаємничили, запропонували вплинути. Тут я не витримала, розповіла батькам і про Крим (до цього я мало що їм розповідала). Батько пішов дізнаватись, йому відповіли: