У карнавалі історії. Свідчення

Я любив Лєрмонтова, «Лісову пісню» Лесі Українки, він — Маяковського. Суперечки про поезію точились навколо «грубої чесності й прямоти» (його позиція) і «краси», навколо «сухотних плювків» старого світу, які вилизував Маяковський, і мого протесту проти рекламних віршів й агіток Д. Бедного й Маяковського. І ось зараз певна інверсія: я за антисталінські (з натяком на антихрущовські) агітки Євтушенка, він за апологію «повернення до ленінських норм». Але й колишнє у нас залишилось: я підкреслюю високі художні якості деяких Євтушенкових «вивертів», К. — тільки за «правильний» зміст.

Пригадувались колишні «афоризми» К.: «Плювати на троянди, солов’їв і зітхання при місяці. Для троянди гній потрібен, і це найголовніше. А ти хочеш нюхати тільки троянди. Запах авіаційного бензину чи ацетону приємніший за парфуми. Звуки шторму — музика краща за симфонію якогось там Чайковського».

У цьому всьому було щось і мені близьке, але я намагався довести К., що все-таки симфонія важливіша для культури, аніж звуки шторму, і що не варто зрікатися солов’їв та любовних зітхань.

На рік-два наші естетичні суперечки припинились: К. закохався і полюбив Єсєніна, Ґріна, Екзюпері. Разом ми пережили «Не хлібом єдиним» Дудінцева.

Потім стався розрив К. з нею. К. дуже зворушливо, зовсім не по-пролетарськи переживав це.

І раптом повернувся до попередніх позицій.

Пригадалась зневага К. до усілякої «балаканини» філософів, до етики, естетики, до інтеліґенції.

Я бачу в цьому психоідеологічні початки його теперішньої позиції — брак культури, сліпота соціального протесту, невміння мислити діалектично, вульгарний матеріалізм.

Після того, як скинули Хрущова, я спробував повернути дружбу, адже факти тепер довели, що я мав рацію.

На жаль, К., визнавши політичні «помилки» Хрущова, залишився антисемітом. Він, щоправда, намагався протестувати проти буржуазії, навіть почав вивчати Геґеля, щоб збагнути філософські причини сталінізму-хрущовізму. У нього були неприємності з університетським парткомом, справа мало не дійшла до того, що його хотіли силоміць посадити у психушку. Але обійшлося, бо К. облишив філософствувати, займатись комсомольською роботою і став ще більшим юдофобом.

Останнє дуже важливе для того, щоб зрозуміли, як соціальний протест низів трансформується в апологетику ладу.

У мене був дуже розумний і чесний вчитель Н. Він постійно конфліктував з дирекцією школи. На 1965 рік у школі якось випадково зібралось багато вчителів-євреїв. Вони почали цькувати Н. і врешті-решт вижили його зі школи.

Коли я зустрівся з ним, він ненавидів євреїв лютою ненавистю. Я намагався нагадати йому, що він член партії, комуніст. Нічого не допомагало — «євреї винні у збоченнях влади». Я пригадав йому, що «єврейська зграя» у його школі цькувала й учительку російської мови, єврейку.

— Тільки за те, що вона зрадила єврейство й любить російську культуру. Я ж не звинувачую всіх євреїв. У мене є товариш-єврей, який також не любить одеських євреїв.

Я не буду описувати багаторічні суперечки з Н. про євреїв і владу. Все це таке знайоме для всіх, хто цікавився антисемітизмом.

Суперечки закінчились, як і з К., взаємним начіплюванням ярликів. Я дуже любив і люблю Н., але підтримувати попередні взаємини стало важко для обох.

Дочка Н. — М. також постраждала від «єврейської зграї»: у школі їй почали занижувати оцінки. Н. змушений був пригрозити «зграї» судом, колективним листом батьків у ЦК партії. Зграя відступила.

Через цей випадок М. також стала антисеміткою. Почались суперечки з нею: дуже щира, розумна дівчина, і мені хотілось її переконати.

Я намагався пояснити їй, чому утворилась «зграя», — духовна атмосфера у країні, вкрай низький моральний рівень освітніх чиновників, сталінські методи боротьби за тепле містечко. Знову нагадав про ту саму вчительку-єврейку. На відміну від батька-комуніста, комсомолка частково зрозуміла моє пояснення цього одного випадку, але згадала про хабарництво при вступі в Одеський медінститут:

— Тоді й твоя сестра не вступила в медінститут тільки тому, що бідна і неєврейка?

Я сказав їй, що й у неєврейському університеті відбувається те саме — туди важко вступити євреям і бідним.

М. розповіла про світову єврейську солідарність, корупцію, непатріотизм євреїв і таке інше. Я обережно спитав у неї, чи не чула вона про світову єврейську змову. Ні, не чула, але не виключає, що вона можлива.

Довелось розповісти про фальшивку російських фашистів — «Протоколи сіонських мудреців», де ця ідея розроблена детально.

Але навіть паралель з фашизмом не подіяла як слід: коли не антисемітська ідеологія, то юдофобські емоції у М. залишились.

Довелося звернутись до емоцій.

Під час нашої чергової дискусії М. сказала, що я нечесний і захищаю євреїв тому, що моя дружина напівєврейка.

У візочку заплакав мій маленький син. Я закричав на нього:

— Ах ти, жидівська морда! Знову пакості робиш російському народові! (М. — росіянка.) Жиденя пархате!

М. заплакала від образи — кому ж хочеться зізнаватись, що він близький до фашизму!..