У карнавалі історії. Свідчення

Після того як я вийшов із психтюрми, дико було мені дізнатися, що КДБ вважав, наче вона виховує молодь і, зокрема, нас з Танею в антирадянському дусі, — політика завжди викликала у неї відразу. Якщо вважати, що антирадянський дух — це любов до прекрасного, до російського й українського народу, то вони, безперечно, мають рацію. Щодо нас — не зовсім, бо ми й до зустрічі з нею розвивались у тому самому напрямку пізнання прекрасного в природі, людині й мистецтві, у напрямку розуміння ваги народної культури для культури, якою б вона не була витонченою, елітарною, для культури особистостей. Ірина Авдієва лише стала каталізатором нашого духовного розвитку, допомогла мені швидше розірвати пута плоского, бездушного раціоналізму.

На жаль, в музиці ми не зробили ніякісіньких успіхів, зате у живописі трохи просунулись. Кубізм, абстракціонізм так і залишались за сімома замками, зате близьким став не лише живопис Ван-Ґоґа, Врубеля, Реріха, але і Чурльоніса, і Лінке.

Марк Шаґал довго був недоступний. Але якось мені вдалося потрапити на лекцію французького філолога в університеті. Француз розповідав про розвиток французької поезії XX століття. Це звучало десь так. Народився символізм, привернув до себе велику увагу, з’явилась відповідна мода. Але розвіявся туман, і всі побачили порожнечу. На зміну символізму прийшов дадаїзм і сюрреалізм. Характеристика така сама, і кінець той самий. Аполінер — ті самі слова (з варіаціями). Лектор похвалив поетів Опору за зміст, але художню форму охарактеризував негативно. Післявоєнну поезію назвав глухим кутом. Гидко було слухати французького філолога, який нічого гарного у рідній сучасній поезії не побачив.

Яким же було моє здивування, коли я дізнався, що він привіз два документальних фільми — «Марк Шаґал» і «Гобелени Ж. Люрса». Він показав їх для вузького кола в Інституті етнографії. Переглянувши фільми, я ходив зачарований Шаґалом і Люрса, кілька днів ні про що інше не думав і не говорив.

Пригадуються розповіді московських абстракціоністів про Іллічова, секретаря ЦК партії з ідеології, хрущовського ката сучасного мистецтва. Виявляється, у Іллічова тонкий художній смак, він захоплюється абстракціонізмом, сюрреалізмом, примітивізмом — коротше кажучи, всіма напрямами «загниваючого» буржуазного мистецтва. Хрущова зрозуміти неважко: його художній смак нижчий від смаку селянина, бо селяни на писанках, наприклад, нерідко зображають складні «абстрактні» символи, сприймаючи їх суто естетично, бо їхнє міфологічне значення народ давно забув. У Хрущова смак хама, обивателя, міщанина, ще й припсутий до всього іншого соцреалістичними уявленнями про завдання мистецтва. А Іллічов? Так, загадкова вона, душа «расєйського человека»…

Зацікавлення мистецтвом збільшило моє зацікавлення філософією, особливо етикою. Проблема сенсу життя стала для мене у філософії центральною. Я намагався поєднувати свої кібернетичні зацікавлення з філософськими та етичними. Спочатку не вдавалось. Вийшло тільки пов’язати теорію відображення з проблемою людської сутності та сенсу життя людини.

Щодо політики й антирадянського духу та виховання в ньому молоді я змушений був брехати. Пам’ятаю першу зустріч із старенькою, хворою матір’ю Авдієвої. Знайомимось: «Відьма». І дивиться: «Ви, молодий чоловіче, знаєте, що це?» — «Так, відунка, та, що відає». Вона всю радянську молодь вважала за хамів і невігласів. Бабця полюбила мене за цю відповідь і за те, що цікавлюсь сенсом буття. Розлюбила й навіть зненавиділа, коли почула якось, що я заявив: «І все-таки я щасливий». Для неї щасливими в СРСР могли бути лише хами. Ірина Дмитрівна, попри всі жахіття свого життя, не була мізантропкою, життя любила. Любила й людей. Навколо неї завжди було їх чимало, вона давала світло не лише нам. Завдяки їй ми познайомились з такими людьми, як Г. Логвин, перекладачка І. Стешенко, перцівський художник Александрович, філософ Асмус (до нього я їздив у Передєлкіно), академік Лашкарьов… Вона відкрила нам Селіна, Жене, П’єра Лоті… Й Іванова-Разумніка, бо свого часу належала до його кола (Пришвін, Мстиславський, Шишков, Олексій Толстой, про якого розповідала досить пікантні речі).