Писала чудові замальовки, оповідання, які називала «пух історії». Кращих спогадів про Курбаса не читав. Де це все? Я прохав її дати спогади у самвидав, але вона після публікації «Мій Пушкін» заявила, що все це нічого не варте порівняно з Мариною Цветаєвою. З її колекції якось виринула у Москві публікація про Сергія Ґедройца (Віра Гнатівна Ґедройц) і, здається, більше нічого. Все не зважуюсь розповісти про Є. М., з родини, славної в російській культурі. З нею теж познайомила І. Д., попередивши, щоб я був обережний: вона пережила ще страшніше, ніж І. Д., життя. Розмови з Є. М. були як хліб духовний, хоча вона побоювалася українського націоналізму і все відмовляла від відкритої діяльності: «Льоню, велика риба глибоко плаває», на що я відповідав, що не мені судити про величину своєї рибності. В якийсь час відчув, що не треба до неї приходити (якщо неправильно відчув, перекаже запрошення через Авдієву). Десь уже в 70-му, йдучи зі Світличним, побачив її на лавці. Забув про обережність, підбіг до неї. Вона теж зраділа. «За вами, мабуть, хвіст?» Я ж, легковажно: «Аж два, за Світличним, мабуть, теж». Вона стиха: «Вони мене викликали у вашій справі. Вдруге я цього не витримаю». (У сталінських таборах сиділи дочка й зять. Я не певен, що дочка навіть сьогодні хотіла би прочитати історію про муки у таборі, муки родини. А шкода, бо ця історія пов’язана, здається, не лише з невідомим напрямом антикомуністичної боротьби, але з одним з найцікавіших відкриттів у медицині).
Я був членом бюро комсомольської організації Лабораторії математичних методів у біології і медицині як «ідеолог». Мені доручили керувати філософським семінаром і функцію пропагандиста. Пропагандист зобов’язаний проводити політінформації про внутрішньополітичні й міжнародні події. Я б не взявся за цю невдячну роботу, але для пропагандистів Академії наук читають спеціальні лекції фахівці-пропагандисти, лектори ЦК, професори історії, фахівці-інженери, що повернулися з-за кордону. На цих лекціях розповідають чимало фактів, про які не заведено писати у газетах.
Події в Індонезії. Нам розповідали про те, що індонезійська компартія проводила антирадянську пропаганду, що «хунвейбінство» зародилось в індонезійському комсомолі, про те, як індонезійська компартія вирішила таємно знищити всіх ворожих до комуністів генералів, як комуніст, начальник охорони Сукарно, вбив 16-річну і 5-річну дочок генерала Насутіона, як китайці-торговці привозили з КНР комуністам зброю.
Потім розповідали про реакцію генералів, про розправу над комуністами, членами лівих профспілок, китайців. Про цю розправу йшлося лише в категоріях кількості — скільки вбили, скільки посадили. Жодних подробиць про жорстокість розправи. Жодних висновків. Але лекція була побудована так, що було зрозуміло, що комуністи, всі ліві і китайські буржуа заслужили на розправу. Упродовж усього викладу жодного співчутливого слова про дочок Насутіона, ні про жертв генералів.
Ще цікавіша була лекція про методи нашої дипломатії. Читав лектор ЦК партії.
Почав він з відповіді на питання: «Чи правда — що Насер — фашист?» Лектор розповів про те, як Насер викинув американські бази не тільки з Єгипту, а й з інших арабських країн. При цьому він спирався на якийсь закон шаріату, що забороняє чужоземцям «щось» робити у мусульманській країні. Насерові вдалося переконати мусульманських вождів, що Магомет, зокрема, під цим «щось» мав на увазі чужоземні військові бази. Лектор хитро всміхнувся: «Чи фашист Насер?» Потім він розповів, що радіо ОБС («Одна Баба Сказала») повідомило Насерові, начебто Хрущова скинули за те, що він дав звання Героя Радянського Союзу фашистові Насеру. Насер розсердився і повернув медаль героя радянському урядові. Довелось послати в Єгипет спеціальну делегацію, щоб пояснити Насерові, що Хрущова лаяли за те, що він нагородив Насера сам особисто, а за законом це прерогатива Президії Верховної Ради. Щоб довести свою прихильність до Насера, медаль Героя СРСР дали багатьом помічникам Насера.
Хтось із слухачів запитав у лектора: «Але ж за рік-два до нагородження Насера у „Правді“ писали, що Насер посадив у тюрми всіх єгипетських комуністів?» Лектор знову всміхнувся: історія, мовляв, не стоїть на місці. Насер також міняється.
Наступна розповідь про Нігерію. Наші актори приїхали у сусідню з Нігерією країну. З Нігерією у той час не було дипломатичних відносин. Нігерійці запросили акторів до себе. Дуже сподобались нігерійцям балалайки — простенький російський струнний інструмент. Нігерійці попросили продати їм балалайки. Їм подарували 20 тисяч балалайок, а за це почали вимагати забрати з Нігерії американські бази. Нігерійці погодились. «Ось бачите, як завдяки розуму наших дипломатів дешево дісталась нам перемога».
Нова розповідь лектора новиною для мене не була — я чув про цей випадок від знайомого з однією з дійових осіб.
Георгий Фёдорович Коваленко , Коллектив авторов , Мария Терентьевна Майстровская , Протоиерей Николай Чернокрак , Сергей Николаевич Федунов , Татьяна Леонидовна Астраханцева , Юрий Ростиславович Савельев
Биографии и Мемуары / Прочее / Изобразительное искусство, фотография / Документальное