У карнавалі історії. Свідчення

… У злочину є своя логіка, злочинна логіка: він не обмежується на вже скоєному, а розростається, тягне за собою злочин новий і ще страшніший.

Спершу — явно брехливий діагноз, потім «лікування», невідповідне, злочинне щодо того ж брехливого і злочинного діагнозу; «шизофренію з млявим перебігом» не лікують галоперидолом, інсуліном і трифтазином. Що станеться на наступному етапі? Чим завершиться цей логічно неминучий процес санкціонованого і спровокованого державою злочину?

Передбачити неважко! Або не витримає тілесне здоров’я Леоніда Івановича, і тоді настане смерть фізична. Або буде знищено природу волі й духа, яку воздвиг він у відчайдушній боротьбі зі своїми катами, і тоді настане смерть духовна. Я з цілковитою відповідальністю стверджую, що те й інше однаково можливе, що часу залишилось мало, можливо, його вже зовсім немає. Людина посилається у світ не для того, щоб доводити свою вищість над виробами хімічної промисловості…

(Із статті Т. С. Ходорович «Ескалація відчаю», самвидав.)

Знову їду в Москву. Разом з Юрієм Орловим йдемо в медичне управління МВС СРСР, передаю заяву, в якій прошу припинити лікування чоловіка нейролептиками до того часу, доки Київський обласний суд (куди я зараз звернулась) не розгляне питання про примусове лікування і про переведення Леоніда Івановича Плюща з Дніпропетровська в іншу лікарню.

Цього ж дня ми з Юрієм побували в академіка Снєжневського. Він не знав, хто ми (його збило з пантелику прізвище і звання Орлова — доктор, професор), і тому відчинив двері і впустив. Змушений був прочитати і мою заяву.

Андрію Володимировичу!

12 жовтня 1972 р. експертиза інституту ім. Сербського, у якій і Ви брали участь, діагностувала моєму чоловікові Леоніду Івановичу Плющеві «шизофренію з млявим перебігом».

Ні я, дружина Леоніда Івановича, ні його мати й сестра, жодна людина з кола родичів, друзів, просто знайомих або колишніх колег по службі — ніхто не повірив у те, що діагноз, поставлений в інституті ім. Сербського правдивий, професійно добросовісний та науково істинний.

У діагнозі вбачали вирок політично неугодному інакомислячому, винесений зацікавленою організацією і реалізований, здійснений руками поступливих і слухняних лікарів.

…Леонідові Івановичеві призначене лікування абсурдне, а отже, злочинне і з погляду міжнародних психіатричних норм» і з погляду норм» встановлених у радянській психіатрії: адже в звичайних» «нормальних», тобто не підпорядкованих МВС психлікарнях «шизофренію з млявим перебігом» нейролептиками не лікують.

Я кваліфікую це свідоме й умисне відхилення від встановлених норм як страхітливе катування медичними препаратами. Мета цього катування «лікуванням» — викликати симптоми, що збігаються з ознаками шизофренічного захворювання.

І Ваші колеги домоглись своєї мети: Леонід Іванович втрачає пам’ять, працездатність, інтерес до книжок, до науки, до рідних, тобто до всього того, що було справжнім сенсом і змістом його життя не лише на волі, а навіть і в нелюдських умовах Дніпропетровської спецпсихлікарні до того часу, доки його не піддали тривалому інтенсивному «лікуванню». З Медичного відділу МВС УРСР я отримала повідомлення про погіршення стану Леоніда Івановича.

Отже, єдиний висновок, до якого я можу прийти, — це висновок про те, що погіршення настає в результаті «лікування», а єдиний висновок, до якого може і повинен прийти будь-який чесний лікар-психіатр, — це висновок про те, що погіршений стан є не що інше, як нейролептичний синдром, який щоразу зникає, після того як «лікування» нейролептиками припиняється.

Леоніда Івановича «лікують», щоб він став хворим, і він хворий тому, що його «лікують».

…Я вже вимагаю не справедливості, а хоча б логіки. Є межа, за якою несправедливість переходить у відвертий цинізм, що зневажає не лише право й гідність людини (це чинить несправедливість), а й саме існування таких понять. Представники «найгуманнішої професії» переступили цю межу: не діагноз у них обумовлює лікування, а лікування обумовлює і визначає діагноз.

Я звертаюсь до Київського обласного суду із заявою припинити примусове лікування і вимагаю Вашого негайного втручання. Ви, визнаний глава радянської психіатричної науки і один з авторів діагнозу, що прирік мого чоловіка на безтермінове ув’язнення у тюремній психіатричній лікарні, несете цілковиту моральну і професійну відповідальність за все, що відбувається.