У карнавалі історії. Свідчення

Але час минав. Автобус стояв. Минула година, і видно було, що й справді не поїде, доки я не вийду. Ситуація для людей навколо, добре знайомих з міліцією, була незрозуміла: з одного боку, коли вимагають, треба виконувати, а з іншого — чому такі тихі, чому так ввічливо поводяться. Та видно, і на «клієнтів» міліції ми були мало схожі.

Порадилась з Кларою — вирішили вийти. Справді, чому мають страждати люди, адже до Орла ще цілу ніч їхати, людям на роботу.

Вийшли, нас провели в будку регулювальника. Знову запитую, на яких підставах висадили з автобуса:

— Вам завтра треба з’явитись у міліцію, в районне відділення. Вдома на вас чекає повістка.

— Але я тільки годину як з дому, ніякої повістки там немає.

Відвезли додому. Справді виявилось, що недавно прийшов міліціонер і приніс виклик у районний відділ міліції.

У міліції допит: чому не працюю? На які гроші живу? Дали підписати папір — попередження, що коли не влаштуюсь на роботу упродовж двох тижнів, то мене притягнуть до судової відповідальності за ледарство.

У березні стан Льоні такий, як і раніше. До апатії та сонливості додалися дуже великі набряки. Він все ще в палаті під наглядом і вживає ті самі ліки. У палаті намагається відключитись, заглибитись у себе. Буває, що відключається так, що тепер для нього вже звично, і під час побачень. Погляд гасне або спрямовується кудись мимо. У цей час він нічого не чує і не бачить. Доводиться його гукати, і тоді він «повертається».

Дивитись на це неможливо. Обережно починаю вмовляти його написати заяву і визнати в ній, що він оцінює статті як «відхилення від норми». Але Льоня твердо заявив: «Писати їм я нічого не буду».

У Дніпропетровській прокуратурі, куди нарешті викликали, було виразно сказано, що в порушенні кримінальної справи проти лікарів Дніпропетровської лікарні мені відмовили, оскільки наприкінці березня медична комісія під головуванням професора Блохіної (вона за дорученням Міністерства охорони здоров’я СРСР очолює постійну комісію у спецтюрмі) перевірила лікування й умови утримання Плюща і не виявила ніяких порушень. (На наступному побаченні Льоня заперечив це: ніякої комісії не було, і його ніхто не обстежував).

Прокурор повідомив навіть новий діагноз — «шизофренія в параноїдній формі», що його тепер поставили Льоні. Почав казати про те, що йому відомо, що у французькій пресі з’явились статті про Плюща, і що він радить звертатись не у західні газети, а в радянські інстанції: «Адже вас можуть притягнути до суду за наклеп!»