У ЛІСАХ ЛЕМКІВЩИНИ

Осінь була гарна і суха, ночі місячні, ясні, і все це давало нам змогу перебувати без упину в поході. Йшли ми і днями і ночами — фронт то доганяв нас, то переганяв. Фронтової лінії не можна було устійнити, бо танки вривалися клином наперед і замикали той чи інший терен. Деякий час ми маршували битим шосе над рікою Стрий. Деколи скорочували дорогу та йшли полями або бічними доріжками.

У Тухольці і Рикові курінний наказав зліквідувати увесь зайвий баґаж. Ми залишили частину речей у селян, а частину заховали в криївках. Залишили ми теж гармати і амуніцію та деякі тачанки. Міномети і тяжкі кулемети нав'ючили на коней.

В околиці Тухольки і Рикова мадяри покидали свої становища і відходили на південь до кордону. Наші стрільці почали в їхніх таборах "організувати" всяке добро, головно шатра, шинелі, коци і мішки з сухарями. Стрільці недоїдали, варити не було часу, і вже другий тиждень ніхто не їв гарячої страви. Наша "організація" не подобалась мадярам і їх старшини заявили нашому курінному, що ми розтягаємо їх обоз. Здогадуючись до чого може дійти, стрільці поховали заздалегідь по хатах усі "зорганізовані" речі, головно брезентові палатки. Під час збірки курінний зганьбив нас гостро; дісталось і чотовим та ройовим. Але коли перед очима мадярських офіцерів переведено обшук по наших наплечниках і не знайдено нічого з того, що пропало в мадярському таборі, тоді курінний заявив мадярам, що це мусіла бути якась помилка, і мадярським офіцерам не лишалося нічого іншого, як перепросити за турботу і відійти до своїх.

У Рикові розв'язано одну з наших сотень і стрільців відпущено додому. Ця сотня була зорганізована наприкінці нашого перебування на Буковому Берді і тому її стрільці не перейшли достатнього вишколу. Невишколені і незагартовані, вони перевтомлювалися форсовним маршем і почали хворіти. Після розв'язання сотні дехто залишився по місцевих "кущах", дехто повернувся до своїх сіл.

Кінчався другий тиждень нашої мандрівки. Починалася холодна, дощиста осіння пора. Наша колона продовжувала маршувати на схід в напрямі Тухлі. По дорозі ми зустрічали, як і раніше, мадярів, що навантажені зброєю й амуніцією йшли нам напроти. Це були переважно сапери. Вони не розуміли, чому ми йдемо в сторону фронту і дивувалися коли ми відповіли що переходимо фронт, щоб бити більшовиків в запіллі.

З Тухольки ми пішли вздовж річок Бринівка і Головчанка. Дорога вздовж Головчанки була дуже погана. Ця річка розливається місцями в непрохідні багна. Ми брели по коліна в болоті й інколи губили в ньому чоботи. Грузли глибоко коні з тачанками; падав без перерви дощ і холод проймав до живого.

Мадяри мінували мости, звивали телефонні дроти і забирали каблі. Від них ми довідалися, що в долішньому кінці Тухлі були вже більшовики. Курінний Рен зарядив гостре поготівля і вислав до Тухлі сотню Бурлаки на розвідку; наша сотня йшла як заднє забезпечення.

Ми переходили мости останні. При першому мості ледве встигли відійти кілька кроків, як міст полетів угору і на нас посипалася земля. При переході другого ми скорше бігли, щоб чого доброго не вилетіти вгору разом з мостом.

Наш курінь тягнувся довгою колоною. Ми йшли одною стороною дороги на південь, а другою, напроти нас ішли мадяри на північ. Дороги були часто забльоковані поламаними возами, автами. Треба було прочищати їх або обходити ровами. Ми всі були дуже втомлені, і дехто спав на ходу. Вже було мабуть по півночі, коли прийшов наказ затримуватися в селах на квартири. Сотня Бурлаки, що йшла першою, примістилася в крайніх хатах Плав'я, інші сотні частково в Плав'ю, частково в Кальному. Ми знайшли місце вже як світало і то не в хатах, а в стодолах.

Відпочити! Ми попадали мов мертві на солому. Але тут з'явилася господиня і запропонувала зварити нам вареників. Боже мій! Вареники! І нараз сон відійшов. Наші голодні шлунки обізвалися. Ми кинулися помогати господині — одні чистили бараболю, інші рубали дрова...

Ранок привітав нас золотим промінням сонця, що густо заляв усе подвір'я. Одні з нас уже встигли поснідати, інші ще чекали на вареники, що їх господиня саме кидала в кип'ячу воду, коли раптом зірвалася стрілянина. По пострілах ми догадалися, що це в селі Плав'я, де заквартирувала сотня Бурлаки. Незабаром від нього прибіг зв'язковий з повідомленням, що наступають більшовики. Наш сотенний наказав негайно зайняти становища на горі Тростян. Ми скоро збіглися до вимаршу, а господиня похапцем кидала нам у їдунки недоварені ще вареники і тремтячою рукою хрестила нас. Ми з вдячністю цілували чорну запрацьовану руку селянки, яка була як рідна мати.

Наші чоти залягли розстрільною на досить відкритому хребті гори, з рідкими тільки кущами. Кулеметники зайняли становища на відкритій поляні. В долині грала зброя всіх калібрів. Лунали крики. Це тривало досить довго.

Згодом бій затих. Радянська артилерія ще обстрілювала верхи гір, але без шкоди для нас, бо набої розривалися в лісі, нижче наших позицій. Наша сотня залишилася ще деякий час на горі як заднє забезпечення і долучилася до куреня аж тоді, коли більшовики відійшли.