У ЛІСАХ ЛЕМКІВЩИНИ

Цілу ніч і на другий день до нас долучалися стрільці групами і поодиноко, але багатьох ще бракувало. Деякі пробилися до нас у цивільному одязі. Інші взагалі не приєдналися вже до нас, але таких було мало, всього яких двадцять стрільців, здебільша місцевих, які мабуть пішли додому. Наші втрати в цьому бою були: вісім убитих і кілька ранених. Смерть п'ятьох з восьми була спричинена невмінням обслуговувати міномет: в замішанні вставлено в нього міну капсулею вниз, що й призвело до трагічного вибуху. Дехто казав, що це було причиною відступу. Під час цієї експльозії згинули два мої добрі товариші: Стефан Суровецький і Богдан Великий з села Поповичі.

Не зважаючи на нашу невдачу, спричинену браком фахового плянування і невідповідною підготовою куреня до бою, ми і так нагнали більшовикам багато страху, і вони не відважилися йти за нами в погоню. Вони мали кількадесят вбитими й дуже багато ранених, про що розповідали вони самі між людьми. На другий день після бою з нами, більшовицькі партизани хотіли перейти з гори Кичера на Хрищату, але при переході гостинця, що веде з Балигорода на Тісну, попали під вогонь великого мадярського відділу, який розбив їх дощенту.

Кілька днів пізніше скликано збірку всіх стрільців і старшин нашого куреня. На збірці старшини накинулись на стрілецтво за те, що воно немає військового духа, почуття відповідальности перед українським народом тощо. Наприкінці виступив один старшина, в доброму німецькому офіцерському мундирі, в польських офіцерських чоботах, із шкіряними торбами та іншими "шлейками" почерез груди, з гарним далековидом. Це був провідник Говерля, що його призначили бути курінним політвиховником. Говерля дозволив собі на ще гостріші слова, називаючи стрільців зрадниками і скидаючи на них вину за програний бій. Ми слухали його промови приголомшені і мовчазні. Та вже справжнім громом вразили його слова, що командування вирішило розпустити нас додому. Ці слова заболіли усіх до живого, бо вони були образою для стрільців, що жертвуючи всім, приєдналися до УПА, щоб боротися проти поневолювачів свого народу.

Слова провідника Говерлі прорвали гнітючу мовчанку. В стрілецьких рядах почався гамір і шум, обурення, а то й погрози. Спроби завести порядок залишилися даремними, ніхто не хотів їх слухати.

Згодом стрільці почали широку дискусію. Шукаючи причин нашого заламання, всі ствердили, що насамперед треба було перевести відповідний вишкіл стрільців, і щойно потім — з обдуманим пляном — вести їх у бій.

В мене і в моїх друзів була одна думка — залишитися в рядах УПА. Тому, як хтось з командирів сповістив, що вони гуртують тих, які мають досить відваги і хочуть далі воювати окремими боївками, що прорвуться через більшовицький фронт у запілля, ми вирішили зголоситися до цих боївок.

Та на другий день, коли курінь мали розпустити і кожен мав піти своєю дорогою, командири несподівано почали радити, щоб ще затриматись. Причини такої зміни стрільцям не пояснено; сказано тільки, що думку про відпущення стрільців змінено і що ми маємо ще кілька днів почекати на остаточне рішення. Від декого з командирів ми довідались, що командування куреня одержало естафету від якогось вищого командира з дорученням затримати вояків аж до його приїзду. Стрільці рознюхали десь, що це дуже енергійний військовик, який вміє давати собі раду навіть у найгірших ситуаціях.

Ще ввечорі того самого дня до села Жерниця Вижня, де ми квартирували, прийшла перша стежа того відділу, з яким ішов очікуваний командир, а на другий день прибув і відділ. Він складався тільки з двох чот, проте мав величезний обоз. У цьому відділі було більше жінок, ніж у цілому нашому курені. Стрільці почали відразу розпитувати прибулих про того командира, що має перебрати наш курінь. Вони розповіли нам, що він приєднався до них щойно кілька днів тому, але дехто його знав. Поручник Мізерний — так називався новий командир — був арештований німцями і сидів у концентраційному таборі в Польщі, звідки його наші, начебто, викрали. Брав, казали, участь ще у визвольних змаганнях і потім воював на Карпатській Україні. Він добрий вояк і військовий організатор, твердої вдачі і сильного характеру. Прибувши, як ми потім довідалися, він відразу привітав командирів нашого куреня словами: "Що то за анархія тут твориться? Я вас навчу, пане брате, як маєте бавитися у військо!" Потім скликав командирів на окрему збірку і скартав за їх поведінку.

Після такої "відправи" з командирами новий курінний скликав загальну збірку. І тут ми його побачили. Одягнений був скромно, по-цивільному; сильної будови, голова на короткому грубому карку, трохи лисавий; віком під сороківку. Дуже рухливий, з рішучим гострим голосом.

До збірки виступили усі, також і новий відділ з бабами. Уставилися — перша сотня посередині, друга з правого боку, третя з лівого, а новий відділ замикав цей квадрат. Службовий старшина передав звіт тимчасовому курінному Бурлаці, а він став до звіту перед поручником Мізерним і передав йому командування.