У ЛІСАХ ЛЕМКІВЩИНИ

Він наказав польовій жандармерії і двом чотам піти на місце таборування цієї "другої УПА" і перевірити справу. Один стрілець з їхньої стежі повів наших до табору. Застава їхнього табору не знала що робити, тим більше, що пізнала між нашими знайомих із своїх сіл. Вона дала знати до табору про несподівані відвідини. Їхні старшини не відразу впустили нас до табору. Не усі їхні стрільці навіть були свідомі того, що вони це якась інша група Української Повстанської Армії.

Намовляти до об'єднання довго не треба було, бо усі його хотіли. Вояки забрали свої речі і пішли до нашого табору. В таборі їх перевірено і, додавши трохи наших стрільців, створено з них нову сотню, що її очолив один із їхніх командирів. Згодом другий їх старшина перебрав сотню тяжких кулеметів, мінометів та гарматок.

У таборі на Буковому Берді назбиралося майже півсотки жінок. Між ними були підпільниці, які працювали в санітарній службі. Інші сиділи без діла. Чимало було дружин і родичів старшин, між ними жінка сотенного Бурлаки. Були і жінки з малими дітьми. Багато з них включилися до санітарного персоналу і сумлінно працювали, виготовляючи бандажі й інші санітарні речі та "залізні порції" для тих, що мали переходити фронтову лінію в більшовицьке запілля. Решта жінок крутилася одна поза одну отак, щоб тільки день зійшов.

Наш курінний Рен належав до тих, що не дивляться ласим оком на жіноцтво. Навпаки, він дивився кривим оком на кожну жінку в таборі, без різниці, хто вона була. Війська у спідничках він не любив. Не знаю, чи це правда, але стрільці бубоніли, буцім то якась жінка "всипала" його перед німцями і він був арештований та сидів у концентраційному таборі, аж поки його не викрали.

Курінний делікатно старався усувати жінок з табору на села, та вони якось викручувалися і знову з'являлися в таборі. В обороні деяких ставали чоловіки і так тривало довший час. Курінний не спускав їх з очей, обсервував, з ким зустрічаються, як поводяться із стрільцями, аж одного разу терпець йому увірвався. Він скликав збірку всіх, хто був у таборі, і на ній накинувся на стрільців і командирів. Стрільців скартав за різні недотягнення, командирів вилаяв за непорядки в сотнях, чотах і роях, а наостанку - трохи здержуючись у словах, але все таки гостро висловився проти жінок і сказав, що їхня присутність деморалізує військо. Він наказав усім жінкам залишити табір і відійти на села. Зробив вийняток тільки для кількох санітарок. Прикро було жінкам залишати табір, але нічого не помогло. У курінного Рена був твердий вояцький характер, і він ніколи не міняв свого рішення.

З таборових буднів треба згадати ще таку справу. У таборі було понад дві тисячі людей. Вони спали в колибах, на землі застеленій чатинням з ялиць і смерічок. Тому що не вистачало води і не можна було добре вимитися, поміж стрілецтвом кинулася сверблячка або короста. Заки в команді куреня про це довідалися, то вона вже дуже поширилась. В нашому рої лише кількох дістали коросту, більшість з нас, в тому числі і мене, вона обминула, хоч ми спали разом з тими, що вже її мали. Заряджено загальний лікарський перегляд; тих, що мали коросту відсепаровано від здорових, і багатьох відіслано на села для лікування. По селах пороблено шпиталі і там порозміщувано хворих. Головний шпиталь був у селі Дверник, де було понад сто стрільців. Тут придалися всі ті жінки, що відійшли з табору, бо вони опікувалися хворими.

Ще добре не видужали стрільці з корости, а вже в таборі появилася нова хвороба - червінка. Тут уже почалася тривога - перевірено по кілька разів усіх стрільців і пороблено всі заходи, щоб зупинити цю страшну недугу. Хворих цілком відокремлено від решти і приміщено на лікування в окремому інфекційному відділі. На велике щастя епідемію пощастило стримати. Був тільки один смертний випадок.

Нашу сотню, що нею командував командир Веселий, часто висилали в терен для різних завдань. У сотні було багато старих, досвідчених вояків. В ній було багато стрільців, які прийшли до нас з Дивізії "Галичина" і які воювали під Бродами.

Сотенний Веселий - старшина з військовим вишколом. Він закінчив старшинську школу в Дивізії "Галичина" з ступенем поручника. За походженням син священика з-під Надвірної, він мав яких 25 років, був інтеліґентний та енерґійний. Любив пісні, але й любив дисципліну.

Чотовими в нашій сотні були: Вовк - першої чоти, Крилач - другої, Кудияр - третьої (у якій був я) і Корп - четвертої.