Убік

Двері прочинилися, й до кабінету парами увійшли інерціали. Якусь мить вони нерішуче стояли, а тоді почали розсідатися перед столом Ранситера. Той уважно обвів їх поглядом і почав нишпорити серед безладної купи документів. Вочевидь, намагався визначити, чи не змінила, бува, Пет якимось чином склад групи.

— Еді Дорн, — сказав Ранситер. — Так, ви тут, — він зиркнув на неї та на чоловіка поряд. — Геммонд. Гаразд, Гсммонд. Тіппі Джексон, — Ранситер запитально поглянув на групу людей перед собою.

— Поспішала як могла, — сказала місіс Джексон.— Ни дали мені не так багато часу, містере Ранситер.

— Джон Ілд,—вів Ранситер далі.

І Іідліток зі скуйовдженим кучерявим волоссям буркнув щось у відповідь. Джо помітив, що самовпевненості у нього, здається, поменшало. Натомість хлопець мав задумливий і навіть дещо приголомшений вигляд, «було б цікаво довідатися, що він пам'ятає, — подумав Джо, — що усі вони пам’ятають, як поодинці, так і разом».

— Франческа Спеніш,— оголосив Ранситер.

Яскрава, схожа на циганку чорнява жінка, від якої

віяло особливо помітною напругою, мовила:

— Містере Ранситер, поки ми кілька хвилин чекали у приймальні, я почула загадкові голоси, які мені дещо розповіли.

— Ви Франческа Спеніш? — терпляче запитав Ран-ситер. Вигляд у нього був ще більш втомлений, аніж зазвичай.

— Так. Завжди була нею. І завжди буду, — голос міс Спеніш лунав дуже переконливо. — Дозвольте, я розповім вам те, що сказали мені голоси.

— Можливо, пізніше, — відповів Ранситер, переходячи до наступної особової справи.

— Я мушу про це розповісти, — заявила міс Спеніш тремтливим голосом.

— Гаразд, — сказав Ранситер. — Зробимо на кілька хвилин перерву, — він висунув шухляду, дістав звідти таблетку амфетаміну й проковтнув її не запиваючи.— Послухаймо, що вам повідомили ті голоси, міс Спеніш,— він зиркнув на Джо, стенаючи плечима.

— Хтось, — мовила вона, — незадовго до цього переніс нас усіх в інший світ. Ми населяли його, жили в ньому наче його повноправні громадяни, а потім якась потужна, всемогутня сила повернула нас у наш власний всесвіт.

— То була Пет, — сказав Джо Чип, — Пет Конлі. Яка сьогодні почала у нас працювати.

— Тито Апостос,— знову мовив Ранситер. Він витягнув шию, вишукуючи його серед присутніх у кімнаті,— ви тут?

Лисий чоловік із цапиною борідкою вказав на себе. Він був одягнений у старомодні золотаві штани, що звужувалися на стегнах, однак у незбагненний спосіб мав доволі стильний вигляд. Можливо, завдяки ґудзикам розміром із яйце на буро-зеленій блузі. В усякому разі він аж світився поважністю та незвичайною величчю. На Джо він справив неабияке враження.

— Дон Денні,— сказав Ранситер.

— Тут, сер,— озвався впевнений баритон, наче голос сіамського кота. Він належав ставному, серйозному на вигляд індивіду, який виструнчено сидів на стільці, поклавши руки на коліна. Був одягнений у поліестеровий дірндль та ковбойські шкіряні штани, всіяні зірочками з імітації срібла, а його довге волосся було сховане під сіточкою. На ногах чоловік мав сандалі.

— Ви — антивоскреситель,— сказав Ранситер, гортаючи його справу. — Єдиний, який у нас є.

А потім звернувся до Джо:

— Цікаво, чи він нам знадобиться. Можливо, його парто замінити ще одним антителепатом. Що більше їх матимемо, то краще.

— Ми повинні передбачити всі можливості, — відповів Джо. — Оскільки не знаємо, у що вплутуємося.

— Мабуть, так, — кивнув Ранситер. — Гаразд. Сем-мі Мундо.

Молодий, вбраний у максі-спідницю, чоловік з невеличким носом і недорозвинутою, схожою на диню головою нерішуче підняв руку — цей його рух був схожий радше на спазм або тик. «Так, ніби його анемічне Тіло зробило це мимоволі, саме собою», — подумав Джо. Він знав цього молодика. Мундо здавався набагато молодшим, аніж був насправді. Процеси його розумового й фізичного розвитку вже давно зупинилися. У певному сенсі Мундо мав інтелект єнота: він міг ходити, їсти, митися і навіть — якщо це можна було так назвати — Говорити. Однак його антителепатичні здібності були видатними. Якось він сам-один заглушив С. Доула Меліпоуна — журнал для персоналу їхньої компанії потім і римів про це ще багато місяців.

— О так, — сказав Ранситер. — А тепер ми переходимо до Венді Райт.