Убік

— Однак усі автомати, що видають медикаменти, активуються монетами. До речі, зазначу, що в ігровій кімнаті вашого номера є автомат із транквілізаторами. Якщо бажаєте, ми можемо також перенести туди з сусідніх приміщень кілька автоматів зі стимуляторами.

— А як щодо галюциногенів? — поцікавилася Франческа Спеніш. — Мені краще працюється, якщо вживаю психоделіки на основі маткових ріжків. Завдяки цьому я справді бачу, проти кого борюся. Мені це допомагає.

— Наш керівник, містер Мік,— мовила міс Вірт,— не схвалює галюциногенні препарати на основі маткових ріжків. Він вважає, що вони токсичні для печінки. Якщо ви привезли їх із собою, то вільні вживати. Проте ми не зможемо вам їх надати, хоча, наскільки я розумію, вони у нас є.

— А відколи це тобі знадобилися психоделіки, щоб бачити видіння? Все твоє життя — це одна суцільна галюцинація, — обізвався Дон Денні до Франчески Спеніш.

— Дві ночі тому у мене був особливо вражаючий візит,— незворушно відповіла Франческа.

— І не дивно,—сказав Дон Денні.

— Група ясновидців і телепатів спустилася драбиною, сплетеною з найтонших конопель до балкону за моїм вікном. Вони зробили прохід у стіні й опинилися біля мого ліжка, розбудивши мене своїм базіканням. Вони цитували уривки поезії й нудної давньої прози, я була просто в захваті від цього. Ці люди були такими...— вона замовкла, підбираючи влучне слово,—... сяйливими. Один із них, що називав себе Біллом...

— Почекай, — озвався Тито Апостос, — мені теж наснився такий сон,— він повернувся до Джо. — Пам’ятаєш, я казав тобі про це незадовго до вильоту з Землі? — його руки тремтіли від хвилювання. — Я ж говорив, так?

— Мені вони теж снилися, — сказала Тіппі Джексон. — Білл і Метт. Вони сказали, що дістануть мене.

Ранситер раптово спохмурнів.

— Потрібно було мені про це сказати, — дорікнув він Джо.

— Ви тоді... — почав той і одразу замовк. — Здавались дуже стомленим. У вас голова була зайнята іншим.

— То був не сон, — різко мовила Франческа. — То був справжній візит. Я здатна розрізняти такі речі.

— Авжеж, здатна, Френсі, — сказав Дон Денні. Він підморгнув Джо.

— І мені снився сон, — зауважив Джон Ілд. — Однак там йшлося про говеркари. Я запам’ятовував їхні номери. Запам’ятав десь шістдесят п'ять. І досі їх пам’ятаю. Назвати?

— Вибачте, Ґлене, — звернувся Джо Чип до Ран-ситера. — Я думав, таке трапилося лише з Апостосом, я не знав про інших. Я...

Звук дверей ліфта, що прочинилися, змусив його замовкнути. Усі повернулися у той бік.

До них неквапливо прямував Стентон Мік, приземкуватий пузань із товстими ногами. Він був одягнений у бриджі кольору фуксії, рожеві капці з якового хутра та блузу-безрукавку зі зміїної шкіри; у фарбоване біле волосся, що сягало талії, була вплетена стрічка. «Його ніс, — подумав Джо, — схожий на гумову грушу клаксона таксі у Нью-Делі: мякесенький, аж хочеться натиснути. І гучний. Найгучніший ніс, який мені доводилось бачити».

— Радий вітати найкращих антипсі у світі, — сказав Стентон Мік, улесливо підносячи руки. — Винищувачі прибули! Я маю на увазі вас!

Його голос нагадував пискливий пронизливий голос кастрата. «Такий неприємний звук, ніби від вулика з металевими бджолами», — подумав Джо Чип.

— На безневинний, дружній та миролюбний світ Стентона Міка впала чума у вигляді різноманітних псіонічних покидьків. Знали б ви, який скрутний день ми пережили у Міквілі — так ми називаємо наше затишне привабливе поселення на Місяці. Ви, звісно, вже почали роботу, як я й очікував. А все тому, що ви найкращі у цій галузі — це розуміє кожен, щойно зайде мова про компанію «Ран-ситер і компаньйони». Я вже у захваті від вашої роботи за одним невеличким винятком: чому ваш тестувальник вовтузиться он там зі своїм обладнанням? Тестувальнику, може, поглянеш у мій бік, коли я до тебе звертаюся?

Джо вимкнув осцилографи, датчики та відключив живлення.

— Ви мене уважно слухаєте? — запитав у нього Мік.

— Так, — відповів Джо.

— Увімкни обладнання, — наказав йому Ранситер. — Ти працюєш не на містера Міка, а на мене.

— Байдуже, — сказав йому Джо. — Я вже зчитав тутешнє псі-поле.

Він зробив свою справу. Стентон Мік прийшов надто пізно.

— І яке ж у них поле? — запитав у нього Ранситер.

— Жодного, — відповів Джо.

— Його нейтралізують наші інерціали? Генероване ними контрполе потужніше?

— Ні, — мовив Джо. — Як я і сказав, у межах досяжності мого обладнання немає жодного псі-поля. Я реєструю наше поле, тому, наскільки можу оцінити, обладнання працює правильно. Дані, які я отримую, точні. Ми продукуємо дві тисячі одиниць, які піднімаються до двох тисяч ста щокілька хвилин. Імовірно, поле поступово зростатиме, коли наші інерціали почнуть діяти спільно. Скажімо, через дванадцять годин воно може сягнути...

— Не розумію, — перебив Ранситер.

Усі інерціали зібралися навколо Джо Чипа. Дон Денні взяв один із записів зроблених осцилографом, уважно роздивився незмінну пряму лінію і передав його Тіппі Джексон. Інші інерціали одне за одним мовчки проглянули запис, а тоді подивилися на Ранситера. Той звернувся до Стентона Міка: