Убік

Як завжди, коли траплялася нагода, Джо кинув довгий, проникливий погляд на дівчину, яку охоче зробив би своєю коханкою або й навіть одружився би і нею, що було би ще краще. Здавалося неймовірним, що Венді Райт складалася з крові та внутрішніх органів, як і решта людей. Поряд із нею він почувався присадкуватим, масним, спітнілим та неосвіченим нікчемою, у якого бурчав живіт і свистіло в носі. Біля неї він починав усвідомлювати фізичні механізми, що підтримували його життя, всю ту машинерію, труби і клапани, газові компресори і паски вентиляторів, що невпинно й важко трудилися всередині його тіла над заздалегідь програшною справою, яка врешті-решт була приречена на поразку. Споглядаючи її обличчя, він розумів, що його власне було лише крикливою маскою. Вигляд її тіла змушував Джо думати, що його радше нагадувало дешеву іграшку на пружині. Всі відтінки її тіла мали у собі якусь витонченість, немов купалися у відблисках непрямого світла. Її очі, ці зелені відшліфовані камені, дивилися на все безпристрасно. Він ще ніколи не бачив у них ані страху, ані відрази, ані презирства. Вона приймала все, що бачила. Зазвичай вона здавалася спокійною. Але найбільше вражала його своєю стійкістю, незворушною холоднокровністю, що не піддавалася втомі й виснаженню, фізичним хворобам або занепаду. Мабуть, їй було близько двадцяти п’яти чи двадцяти шести, але він не міг уявити її молодшою, і, звісно ж, вона ніколи не постаріє. Для цього вона надто міцно тримала під контролем себе та зовнішню реальність.

— Я тут, — м’яко і спокійно озвалася Венді.

Ранситер кивнув.

— Гаразд. Лишається тільки Фред Зафскі.

Він зосередив погляд на млявому чоловікові середнього віку й неприродного вигляду з великими ступнями, масним волоссям, землистою шкірою та надміру випнутим адамовим яблуком. Для цієї зустрічі той одягнувся у пряму сукню, що кольором нагадувала зад бабуїна.

— Певно, це ви.

— Ваша правда, — погодився Зафскі й захихотів.— Важко було мене вирахувати?

— Господи, — мовив Ранситер, захитавши головою. — Що ж, ми мусимо включити в команду одного антипара-КІнетика. Щоб перестрахуватися. І це ви.

Він жбурнув документи на стіл і взявся шукати свою зелену сигару.

— Оце і вся група, — сказав він Джо. — А також ми з гобою. Хочеш внести якісь фінальні зміни?

— Я задоволений, — відповів той.

— Гадаєш, ця ватага інерціалів — найкраща комбінація, яку ми можемо запропонувати? — Ранситер пильно дивився на нього.

— Гак, — сказав Джо.

— І вони досить сильні, щоб здолати псі Голліса?

— Так, — повторив Джо.

Хоча насправді думав інакше.

Він і сам до кінця не розумів, що саме йому не подобалося. Звісно, то було нераціональне відчуття. Потенціал сили контрполя одинадцяти інерціалів мав би бути величезним. Та все ж...

— Містере Чип, можна вас на хвилинку? — містер Апостос, лисий і бородатий чоловік у блискучих золотавих штанях смикав Джо Чипа за руку.— Я хотів би обговорити те, що пережив минулої ночі, ближче до ранку. Схоже, що в гіпнагогічному стані я увійшов в контакт і одним, а можливо, й двома співробітниками містера Голліса. Ймовірно, то був телепат, що працював у команді з ясновидцем. Гадаєте, про це варто розповісти містеру Ранситеру? Це важливо?

Вагаючись, Джо поглянув на Ранситера. Той сидів у своєму улюбленому помпезному кріслі, намагаючись заново розкурити гаванську сигару. Щоки Ранситера позападали, він здавався жахливо стомленим.

— Ні, — сказав Джо. — Облиште.

— Леді й джентльмени, — почав Ранситер, говорячи гучно, щоб перекричати загальний гамір. — Зараз ми вирушаємо на Місяць: ви, одинадцятеро інерціалів, Джо Чип, я і Зоя Вірт, представниця нашого клієнта, — усього чотирнадцять людей. Ми полетимо власним кораблем,— він дістав свій круглий, золотий, безнадійно застарілий кишеньковий годинник і пильно подивився на нього.— Третя тридцять. «Претфол II» стартує з головного посадково-злітного майданчика на даху о четвертій.

Він клацнув годинником і повернув його до кишені свого шовкового паска.

— Ну що ж, Джо, — сказав Ранситер, — незабаром вирушаємо, чим би це не закінчилося. Шкода, що у нас немає свого ясновидця, щоб хоч трохи зазирнути в майбутнє.

І його обличчя, і голос були сповнені тривогою та сум'яттям, у них відчувався важкий непозбувний тягар зрілих літ і відповідальності.

Розділ 6

Ми пропонуємо досвід гоління, якого у вас ще не було. Саме час подарувати чоловічому обличчю трохи любові, кажемо ми. З автоматичним швейцарським хромованим лезом від «Убіка», яке ніколи не затупиться, час забути про шкрябання! Спробуйте «Убік» і відчуйте справжнє піклування. Застереження: використовувати лише згідно з інструкцією. Будьте обережні.