Убік

«Що переживає решта наших? — запитував у себе Джо. — Цю реальність? Сполучені Штати 1939 року? Чи, можливо, коли я приєднаюся до них, то мій регрес буде частково скасовано, і я опинюся у пізнішому періоді? Гарне запитання». Адже після об’єднання зусиль їм доведеться знайти зворотний шлях у майбутнє — повернутися на п’ятдесят три роки вперед до відповідних здоровому глузду форм сучасного, нерегресова- ного часу. Якщо всі члени групи зазнали такого самого регресу, то присутність серед них Джо не допоможе ані йому, ані їм, хіба що в одному: можливо, йому вдасться уникнути подальшого розпаду світу й пов’язаних із цим страждань. З іншого боку, ця реальність 1939 року здавалася досить стабільною — за останні двадцять чотири години вона майже не змінилася. «Однак, — міркував він, — можливо так трапилося через те, що я наближаюся до своїх».

А втім, банка бальзаму для печінки і нирок «Убік» 1939 року регресувала на вісімдесят із гаком літ: від ба- пончика зі спреєм до банки й потім до відлитої у дерев’яній формі пляшки — всього за кілька годин. Як та кабіна ліфта 1908 року, яку бачив лише Ел...

Та цього разу все було по-іншому. Куций огрядний пілот Сенді Джесперсен також бачив відлиту у дерев’яній формі пляшку «Еліксиру Убікт>», — те, чим вона врешті стала. Тож це було не лише його видіння, насправді саме завдяки їй він і дістався до Де-Мой- на. І пілот також побачив, як регресував LaSalle. Схоже, що з Елом трапилося щось зовсім інше. Принаймні, він на це сподівався. Молився, щоб це було правдою.

«Припустимо, — міркував він, — що ми не зможемо повернути навспак той регрес, якого вже зазнали. Припустимо, що нам доведеться залишитися тут до кінця життя. Хіба це так погано? Можна звикнути до дев’я- титрубкових радіоприймачів Philco розміром із комод. Втім, незабаром у них вже не буде потреби, адже супергетеродинні приймачі вже винайдено, хоча мені такі поки не траплялися на очі. Ми зможемо навчитися їздити на машинах марки Austin, що продаються за 445 доларів, — здавалося, ніби ця ціна спала йому на думку цілком випадково, але він інтуїтивно відчував, що вона правильна. — Щойно ми знайдемо роботу й зароблятимемо гроші цього періоду, — роздумував далі Джо, — нам не доведеться більше літати на борту древніх біпланів Curtiss-Wright. Врешті-решт, чотири роки тому, у 1935-му, почалися перельоти через Тихий океан на авіалайнерах China Clipper33 із чотирма двигунами.

Тримоторний „Форд“ був розроблений одинадцять років тому — для цих людей це вже релікт; а біплан, на якому я прилетів, навіть для них музейний експонат. Той мій LaSalle, перш ніж зазнав регресу, був доволі пристойним апаратом. Водити його було справжньою насолодою».

— А як же Росія? — запитав містер Бліс. — Я про війну. Нам вдасться нарешті дати прочуханки тим комуня- кам? Ви бачите щось про це у далекому майбутньому?

— Росія воюватиме на тому самому боці, що і США, — відповів Джо.

«Це стосується й усіх інших предметів, явищ та артефактів цієї епохи, — міркував він далі. — Медицина буде великою проблемою. Подумати тільки: вони саме почали застосовувати сульфаніламідні препарати. Якщо захворіємо — буде не просто. І стоматологія теж не обіцяє нічого приємного. Вони й досі використовують свердла, що нагріваються від тертя, та новокаїн. Зубна паста з фтором ще навіть не з’явилася. На це доведеться чекати ще добрих двадцять років.

— На нашому боці? — недовірливо бовкнув Бліс. — Комуністи? Неможливо! Вони ж уклали з нацистами пакт.

— Німеччина порушить угоду, — сказав Джо. — Гітлер нападе на Радянський Союз у червні 1941 року.

— І, сподіваюся, зітре його на порох.

American Airways. Такі літаки використовувались для перших комерційних транстихоокеанських польотів, зокрема для поштового сполучення між Сан-Франциско та Манілою. Перший політ було здійснено у листопаді 1935 року.

Сульфаніламідні препарати — перші хіміотерапевтичні протибактеріальні засоби широкого спектру дії.

Джо оторопіло відірвався від своїх роздумів й повернувся, втупившись поглядом у містера Бліса, який кермував своїм дев’ятирічним Willys-Knight.

— Справжня загроза — це комуністи, а не німці, — сказав Бліс. — От, скажімо, їхнє ставлення до євреїв. Знаєте, хто роздуває цю проблему? Євреї, що живуть у цій країні, хоч багато з них навіть не громадяни, а біженці, які отримують допомогу від держави. На мою думку, деякими своїми діями проти євреїв нацисти, звісно, зайшли трохи задалеко, але, по суті, єврейське питання існує вже давно, і з цим треба було щось робити. Хоч, можливо, й не таку гидоту, як ті концтабори. У Сполучених Штатах ми маємо схожу проблему — як із євреями, так і з нігера- ми. Врешті-решт, з обома доведеться щось вирішувати.

— Я ще ніколи не чув, щоб хтось використовував слово «нігер», — мовив Джо й одразу зрозумів, що тепер дивиться на цю епоху дещо інакше. «Я й забув про це»,— усвідомив він.