Убік

Джо зачинив дверцята автомобіля, постояв, а тоді, спотикаючись, поплентався до аптеки. Таксі загуркотіло за його спиною й рушило геть. Джо чув його, але не бачив, як воно від’їхало.

Всередині урочистої напівтемряви освітленої світильниками аптеки до нього підійшов лисий фармацевт, одягнений у темний діловий жакет, краватку-метелик і напрасовані штани з блискучого штучного матеріалу.

— Боюся, ми зачиняємося, сер. Я саме збирався замкнути двері.

— Але я зайшов. І хочу, щоб мене обслужили. — Джо показав аптекарю сертифікат, який отримав від Елли. Мружачись крізь круглі окуляри без оправи, аптекар намагався розібрати напис готичним шрифтом. — То ви мене обслужите?

— «Убік». Здається, він саме закінчився. Треба глянути. — аптекар рушив геть.

— Джорі, — сказав Джо.

Озирнувшись, аптекар перепитав:

— Пробачте, сер?

— Ти — Джорі, — мовив Чип. «Я вже можу його розпізнати, — подумки сказав він собі. — Тепер я знаю, коли стикаюся з ним».

— Ти вигадав цю аптеку, — сказав Джо, — і все, що є в ній, окрім балончиків із «Убіком». Але ти не маєш влади над «Убіком». Його створила Елла. — Він змусив себе рухатися далі. Просуваючись крок за кроком, Чип пройшов за прилавок, до полиць із медичними препаратами. Вдивляючись у темряву, він по черзі проглядав полиці, шукаючи «Убік». Світло у приміщенні потьмяніло, антикварні світильники згасали.

— Я змусив регресувати увесь «Убік» у цій аптеці, — сказав фармацевт молодечим високим голосом Джорі. — Перетворив його знову на бальзам для печінки і нирок. Тепер він нічого не вартий.

— Я піду в іншу аптеку, у якій він є, — відповів Джо. Він схилився на прилавок, з болем, повільно й уривчасто хапаючи повітря.

— А вона буде зачинена, — озвався Джорі з тіла лисого аптекаря.

— Завтра, — спромігся вимовити Джо. — Я протримаюся до завтра.

— Не зможеш, — відповів Джорі. — І так чи інакше у тій аптеці «Убік» також буде застарілим.

— В іншому місті, — видихнув Джо.

— Куди б ти не пішов, він всюди регресує. Перетвориться на мазь або порошок, еліксир чи бальзам. Тобі ніколи не знайти його у балончику, Джо Чип, — Джорі у тілі лисого фармацевта шкірився, оголюючи целулоїдний зубний протез.

— Я можу... — Джо замовк, збираючи рештки життєвих сил, намагаючись самотужки зігріти своє заціпеніле, оніміле від холоду тіло. — Повернути його у теперішній час. У 1992-й.

— Справді, містере Чип? — фармацевт вручив Джо кубічну картонну упаковку.— Будь ласка. Відкрийте й побачите...

— Я знаю, що там побачу, — сказав Джо. Він зосередився на блакитній банці з бальзамом для печінки і нирок. «Рухайся вперед у часі»,— сказав він їй подумки, сповнюючи її нагальністю своєї потреби. Він направив усю енергію, яка тільки в нього лишалася, на упаковку. Вона не змінилася. «Це наш звичайний світ»,— сказав він їй.

— Балончик,— промовив Джо вголос. І заплющив очі, переводячи подих.

— Ніякий це не балончик, містере Чип,— сказав аптекар. Він гасив світло, обходячи приміщення. Підійшовши до каси, він натиснув на кнопку, і шухлядка з гуркотом висунулася. Аптекар почав вправно перекладати купюри й дріб’язок до металевої скриньки з замком.

— Ти — балончик, — ще раз мовив Джо до картонної упаковки, яку тримав у руках.— Зараз — 1992-й рік,— сказав він і спробував напружитися, до останку вкладаючи себе у це зусилля.

Псевдофармацевт загасив останнього світильника. Тепер в аптеку проникало лише тьмяне сяйво вуличного ліхтаря, тому Джо й далі міг розрізнити форму предмета у своїй руці, його кутасті обриси.

— Прошу, містере Чип, — сказав аптекар, відчинивши двері. — Час іти додому. Вона помилилася, еге ж? І ти більше ніколи її не побачиш, бо вона вже надто далеко зайшла на шляху до переродження. Вона вже не думає ані про тебе, ані про мене, ані про Ранситера. Зараз Елла бачить лише різнобарвне світло: тьмяно-червоне, а після цього, мабуть, яскраво-оранжеве...

— У мене в руках — балончик, — повторив Джо.

— Ні. Мені дуже шкода, містере Чип. Справді. Але це не так.

Джо поставив картонну упаковку на найближчий прилавок. Він із гідністю розвернувся і повільно закрокував через аптеку до вхідних дверей, які притримував для нього фармацевт. Жоден не промовив ані слова, аж поки Джо нарешті не вийшов з аптеки на нічну вулицю.

Аптекар також вийшов слідом за ним. Він нахилився і замкнув двері.

— Мабуть, — сказав Джо, — я поскаржуся виробнику на... — він замовк. Якась сила стискала його горло. Він не міг ані дихати, ані розмовляти. Потім на якусь мить йому полегшало.— На вашу регресовану аптеку, — закінчив він.

— Добраніч, — сказав аптекар. Він трохи затримався й ще раз пильно поглянув на Джо у вечірніх сутінках. Потім, стенувши плечима, рушив геть.