Убивчий білий

— Я тобі не так багато плачу, щоб розкидатися десятками,— мовив Страйк.— Купиш мені пиво.

Страйк оплатив рахунок, і вони пішли назад до машини. Робін потай жалкувала, що більше немає справ, бо перспектива повернення на Олбері-стріт гнітила.

— Краще вертаймося по М40,— сказав Страйк, глянувши мапу в себе на телефоні.— На М4 аварія.

— Гаразд,— відповіла Робін.

Отже, поїдуть повз «Le Manoir aux Quat’Saisons». Виїжджаючи зі стоянки, Робін раптом згадала останні повідомлення від Метью. Він написав, що то по роботі, але вона не пригадувала, щоб раніше він писав робочі повідомлення у вихідні. Серед його постійних нарікань на її роботу було й те, що працювати доводиться в суботу й неділю — на відміну від нього.

— Що? — перепитала вона, усвідомивши, що Страйк щось говорить.

— Я кажу, вони ж ніби приносять нещастя, так? — повторив Страйк, коли від’їжджали від пабу.

— Хто приносить?

— Білі коні,— відповів Страйк.— Є ж якась п’єса, де білі коні віщують смерть?

— Не знаю,— відповіла Робін, перемикаючи передачу.— Але Смерть в «Одкровенні» їде на білому коні.

— На блідому,— виправив Страйк, опускаючи вікно, щоб знову закурити.

— Педант.

— Сказала жінка, у якої рудий кінь — гнідий,— озвався Страйк.

Він потягнувся по брудний дерев’яний хрест, який зісковзував з приладової панелі. Робін дивилася на дорогу, рішучо уникаючи думок про яскравий образ, який постав перед нею, коли вона тільки помітила цей хрест, майже невидимий за товстими волохатими стеблами кропиви: дитина гниє у землі на дні тієї темної ями в лісі, мертва і забута всіма, крім чоловіка, якого кличуть божевільним.

45

Це необхідність для мене — облишити фальшиве, облудне становище.

Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»

Наступного ранку Страйк розплачувався за прогулянку лісами навколо Чизвелл-гаузу болем. Так не хотілося вилазити з ліжка і спускатися на роботу в неділю, аж він був змушений нагадати собі, що, як і персонажа Гаймана Рота в одному з улюблених фільмів, ніхто його не змушував обирати цю професію. Якщо — подібно до мафії — детективна справа ставить вимоги понад звичайні, то поруч з винагородами слід очікувати і певних побічних ефектів.

Власне, він же мав вибір. Армія була не проти зберегти Страйка у своїх лавах навіть з половиною ноги. Друзі друзів чого тільки не пропонували — від управлінської посади в охоронній індустрії до партнерства в бізнесі. Але потяг розбирати, розслідувати, наводити лад у світі морального у Страйка не згасав — і, мабуть, ніколи не згасне. Бюрократія, часто-густо незручні клієнти, процес найму і звільнення підлеглих — ці речі самі по собі його не тішили; але понаднормова робота, фізичні перевантаження і часті небезпеки роботи Страйк приймав стоїчно, а іноді і з радістю. Тож він помився, надягнув протез і, позіхаючи, через біль покульгав униз, пригадуючи думку свого шваґра — мовляв, його кінцевою метою має бути сидіння в офісі, а працюють ногами хай інші.

Коли Страйк сідав за комп’ютер Робін, його думки полинули до неї. Він жодного разу не питав, яка її найвища амбіція в цій агенції, бо гадав (мабуть, зверхньо), що вона та сама, що й у нього: підтримувати такий баланс на рахунку, щоб можна було мати пристойний прибуток і братися за найцікавіше, не боячись утратити все, якщо втратять клієнта. Але, може, Робін чекала, що він почне розмову в дусі думок Грега? Страйк спробував уявити, як Робін зреагує, якщо він усадовить її на пердливий диван і покаже презентацію про довгострокові цілі та брендову політику в паверпойнті.

Страйк почав працювати, і думки про Робін перетворилися на спогади про Шарлотту. Він згадав, як воно бувало у дні їхнього спільного життя, якщо йому треба було невідривно попрацювати за комп’ютером. Іноді Шарлотта виходила, роблячи недоречну таємницю з того, куди саме йде, чи вигадувала приводи його відволікти, чи починала сварку, і Страйк лишався скутий по руках і ногах, поки збігали дорогоцінні години. Страйк розумів, що нагадує собі, яка та поведінка була важка й виснажлива, бо після зустрічі в Ланкастер-гаузі Шарлотта раз у раз поверталася до його розхристаних думок, мов бродяча кішка.

Минуло вісім годин, сім чашок чаю, три виходи до вбиральні. чотири бутерброди з сиром, три пакети чипсів, одне яблуко і двадцять дві цигарки, і Страйк нарешті оплатив усі витрати своїх субпідрядників, передав бухгалтеру останні чеки фірми, прочитав звіт Гатчинса про Дока Жуана і вистежив у кіберпросторі кількох Аамірів Малліків, шукаючи того, з ким хоче поговорити. Десь о п’ятій він наче спіймав потрібного, але фото настільки не відповідало характеристиці «красивий», що Страйк вирішив відіслати Робін знайдені в «Гуглі» фото, щоб дізнатися, чи це потрібний Маллік.

Він потягнувся, позіхнув, дослухався до барабанного соло, що його вірогідний покупець вистукував у крамниці внизу на