Убивчий білий

Поки чотирнадцятилітньою Люсі не оселилася в будинку тітки й дядька в Корнволлі, мама тягала її і Страйка між сквотами-самозахопами, комунами, орендованими квартирами й оселями друзів, рідко лишаючись на одному місці довше, ніж на півроку. Перед очима її дітей проходив парад ексцентричних, зломлених і наркозалежних представників людського роду. Тримаючи праву руку на кермі, а лівою намацуючи печиво, Страйк пригадав деякі з кошмарних видовищ, яким вони з Люсі стали свідками у дитинстві: психованого юнака, що бився з невидимим дияволом у підвальній квартирці в Шордичі; підлітка, якого буквально відшмагали у псевдомістичній комуні в Норфолку (як на Страйка, з усіх місць, куди привозила їх Леда, то було найгірше); і Шейлу, одну з найуразливіших Лединих подруг: ця підробляла проституткою і плакала через те, що жорстокий бойфренд завдав травми мозку її малій дитині.

Це непередбачуване і часто-густо страшне дитинство вселило в Люсі потяг до стабільності й конформізму. Вона вийшла за інженера-кошторисника (Страйк його не любив), народила трьох синів (їх Страйк ледве знав) і, мабуть, відкинула б історію Біллі про задушену хлопчико-дівчинку як витвір хворого розуму, замела б її під килимок разом з іншими речами, про які не хотіла думати. Люсі потрібно було вдавати, що насильство й дивні дива розчинилися в минулому, померли разом з мамою; що як Леди не стало, життя зробилося непохитно безпечним.

Страйк розумів. Вони були докорінно відмінні, іноді Люсі його доводила до сказу, але він її любив. Котячись у бік Манчестера, він мимоволі порівнював її з Робін. Робін виросла, як на Страйка, у взірцевому стабільно-буржуазному середовищі, але вона мала сміливість, якої не мала Люсі. Обох жінок торкнулися насильство і садизм. Люсі у відповідь заховалася туди, де (як їй здається) вони ніколи вже її не дістануть. Робін стикається з цими речами майже щодня, розслідуючи інші злочини й чужі травми; на це її штовхає те саме прагнення розплутувати заплутане і розкривати істину, яке Страйк знає за собою.

Сонце піднімалося чимдалі вище, торкаючись промінням брудного лобового скла, а Страйк страшенно пожалкував, що Робін зараз тут немає. З усіх Страйкових знайомих їй найкраще було викладати теорії. «Вона б розкрутила мені термос і налила чаю. Посміялися б».

За останній час вони кілька разів поверталися до давньої балачки, бо Біллі приніс до офісу історію досить бентежну, щоб розбити стриманість, яка за рік застигла так, що стала на заваді їхній дружбі... чи не дружбі, подумав Страйк, і на якусь мить знову відчув її обійми на сходах, вдихнув аромат білих троянд і парфумів, якими пахло в офісі, коли Робін сиділа за своїм столом...

Подумки скривившись, Страйк потягнувся по нову цигарку, підкурив і змусив себе подумати про Манчестер і про те, як треба буде розпитувати Дон Кленсі, яка протягом п’ятьох років була місіс Джиммі Найт.

15

Так, вона предивна. О так. Завжди була така зверхня...

Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»

Поки Страйк мчав на північ, Робін без жодних пояснень запросили на зустріч із самим міністром культури.

Простуючи під сонцем у бік міністерства культури, ЗМІ та спорту, що містилося у великому білокам’яному будинку едвардіанської доби за кілька хвилин від Вестмінстерського палацу, Робін майже пожалкувала, що не проста туристка, яких повно навколо. Чизвелл по телефону здавався сердитим.

Робін багато віддала б за те, щоб мати для міністра щось корисне на шантажиста, але пробувши на роботі півтора дня, могла тільки сказати, що перше враження щодо Ґерайнта Вінна виявилося правдивим: він був лінивий, хтивий, пихатий і гучний. Двері до його кабінету лишалися головно відчиненими, і його співучий голос розносився коридором. З необачною легковажністю Вінн просторікував про дрібні негаразди своїх виборців, кидався іменами зірок і відомих політиків і загалом старався створити враження людини, для якої управління громадською приймальнею — неважливе побічне заняття.

Вінн радісно вітав Робін з-за свого столу щоразу, як вона проходила повз двері, виразно натякаючи на бажання продовжити знайомство. Однак Аамір Маллік — навмисно чи випадково — раз у раз псував спроби Робін завести з тих вітань розмови: то питаючи щось у Вінна, то (це він зробив усього годину тому) просто зачиняючи двері перед її обличчям.

Ззовні велика будівля, де розміщувалося міністерство — кам’яні гірлянди, колони, фасад у стилі неокласицизму, не дуже обнадіювала. Всередині її модернізували і прикрасили витворами сучасного мистецтва, серед яких була абстрактна скляна скульптура, що звисала з-під склепіння над центральними сходами, якими професійного вигляду молода жінка провела Робін. Вважаючи, що це хрещениця міністра, супутниця зі шкури пнулася, щоб показати їй усе цікаве.

— Кабінет Черчилля,— сказала вона, показуючи ліворуч (а повертали праворуч).— Там той балкон, з якого він виголосив промову на День перемоги. А пан міністр просто отам...