Убивчий білий

Жінка повела Робін широким коридором, за поворотом якого виявився відкритий офісний простір. Охайно вбрані молоді люди сиділи за рядом столів під довгими вікнами праворуч; вікна дивилися на чотирикутний двір, схожий за масштабами на Колізей, з високими стінами й вікнами. Тут усе дуже відрізнялося від тісного кабінету, де Іззі заливала собі розчинну каву з чайника. Натомість на столі стояла велика дорога машина з кавою у таблетках.

Офіси ліворуч від цього загнутого простору відділялися скляними стінами і дверима. Робін побачила міністра культури здалеку — він сидів за столом під модерновим портретом королеви і розмовляв по телефону. Різким жестом він звелів супутниці Робін вести її всередину і говорив собі далі, а Робін, почуваючись дещо ніяково, чекала, коли він закінчить дзвінок. Зі слухавки долинав високий жіночий голос. Робін він навіть звіддаля здався істеричним.

— Кінваро, мені час іти! — гавкнув у слухавку Чизвелл.— Так... поговоримо про це пізніше. Мені час іти.

Опустивши слухавку надміру різко, він вказав Робін на стілець перед собою. Чизвеллове жорстке сиве волосся стирчало навколо голови дротяним німбом. Товста нижня губа надавала обличчю сердитого й капризного вигляду.

— Газетярі вже нишпорять,— загарчав він.— То жінка дзвонила. Їй зранку телефонували з «Сану», питали, чи чутки правдиві. Вона поцікавилася, що ще за чутки, але той тип не пояснив. Вивуджує! Хоче її зненацька заскочити і розпитати.

Чизвелл насупився, придивившись до Робін. Її зовнішність чимось його не задовольнила.

— Скільки вам років?

— Двадцять сім,— відповіла вона.

— На вигляд менше.

На комплімент це схоже не було.

— Вже поставили жучок?

— Боюся, ще ні,— відповіла Робін.

— Де Страйк?

— Поїхав до Манчестера на розмову з колишньою дружиною Джиммі Найта,— відповіла Робін.

Чизвелл видав сердите нутряне «гхр-р-р», тоді підвівся. Робін і собі підскочила.

— Що ж, тоді краще повертайтеся й беріться до справи,— сказав Чизвелл.— Національна служба охорони здоров’я,— додав він тим самим тоном і рушив до дверей.— Люди вирішать, що ми тут з глузду поз’їжджали.

— Даруйте? — спитала Робін, нічого не розуміючи.

Чизвелл відчинив скляні двері й жестом звелів Робін першою вийти в офісний простір, де елегантні молоді чоловіки й жінки працювали поруч зі стрункою кава-машиною.

— Церемонія відкриття Олімпійських ігор,— пояснив Чизвелл, виходячи за нею.— Лівацька маячня. Ми дві чортові війни виграли, але святкувати це — зась!

— Дурниці, Джаспере,— мовив низький і мелодійний голос із валлійським акцентом.— Ми повсякчас святкуємо військові перемоги. А це інше святкування.

Делла Вінн, міністерка спорту, стояла просто перед дверима Чизвелла, тримаючи на шворці світло-жовту лабрадорку. Ця дуже статечна жінка з зачесаним назад від широкого лоба сивим волоссям мала на обличчі такі темні окуляри, що Робін нічого за ними не бачила. Делла Вінн, як знала Робін зі своєї розвідки, була сліпа через рідкісне захворювання, коли очні яблука просто не виросли під час утробного розвитку. Іноді вона вставляла штучні очі, особливо для фотографій. На Деллі було багато важкої, явно приємної на дотик біжутерії золотого кольору, а одягнена вона була у блакитне з голови до ніг. В одній з біографій політикині, що їх роздрукував Страйк, писали, що Ґерайнт щоранку обирає одяг для Делли і що найлегше для нього (через відсутність чуття на моду) просто добирати речі одного кольору. Коли Робін читала це, то була досить-таки зворушена.

Чизвелл не надто зрадів раптовій появі колеги, і — зважаючи на те, що її чоловік його шантажує — Робін це не здивувало. Делла, однак, нітрохи не нітилася.

— Я подумала, що ми можемо разом проїхатися до Гринвіча в моїй машині,— запропонувала вона Чизвеллу, а світло-жовта лабрадорка акуратно понюхав спідницю Робін.— Матимемо нагоду обговорити плани на дванадцяте. Що це ти робиш, Ґвінн? — спитала вона, відчувши, що лабрадорка тягне.

— Вона мене нюхає,— знервовано мовила Робін, гладячи собаку.

— Це моя хрещениця, е-е...

— Венеція,— підказала Робін, бо Чизвелл явно не міг пригадати її ім’я.

— Як ся маєте? — простягнула руку Делла.— Приїхали в гості до Джаспера?

— Ні, проходжу стажування в його приймальні для виборців,— відповіла Робін, потискаючи теплу руку, унизану каблучками, а Чизвелл відійшов глянути документ, який тримав нетерплячий молодик у костюмі.

— Венеція,— повторила Делла. ЇЇ обличчя було й досі розвернуте до Робін. Приємних рис, напівприхованих темними окулярами, торкнулася гримаса.— А як ваше прізвище?

— Галл,— сказала Робін.

Вона відчула абсурдний спалах паніки — ніби Делла її зараз викриє. Занурений у документ, який йому піднесли, Чизвелл відійшов, покинувши Робін (принаймні так їй здалося) на милість Делли.

— Ви фехтувальниця,— мовила Делла.

— Прошу? — перепитала Робін, знов збентежившись; це що, метафора? Деякі з молодих людей біля космічної кава-машини розвернулися й дослухалися з виразом ввічливої цікавості на обличчях.

— Так,— сказала Делла.— Так, я вас пам’ятаю. Ви були у збірній Англії разом з Фредді.