Убивство Роджера Екройда

— А я весь час мав два Червоні дракони, — зауважив я.

— Джеймсе, це так на тебе схоже, — дорікнула Керолайн. — Тобі невідомо про дух гри.

Я ж вважав, що зіграв досить розумно: мусив би заплатити Керолайн — якби маджонґ був у неї — величезну суму. У міс Ґаннетт був найгірший розклад, чим Керолайн не забула їй штрикнути.

Східний вітер передав хід, і ми в тиші почали нову гру.

— Зараз я хочу вам дещо повідомити, — сказала Керолайн.

— Так? — підбадьорила її міс Ґаннетт.

— Свою думку про Ральфа Пейтона.

— Так, люба, — й далі підбадьорювала її міс Ґаннетт. — Чоу!

— Ще рано для чоу, — серйозно зауважила Керолайн. — Ти повинна грати далі.

— Я знаю, — визнала міс Ґаннетт. — Ти нібито говорила про Ральфа Пейтона?

— Так. Ну, у мене є ідея, де він може бути.

Ми всі облишили гру й витріщилися на неї.

— Дуже цікаво, міс Керолайн, — промовив полковник Картер. — Це ваша ідея?

— Ну, не зовсім. Розповім вам. Знаєте ту велику карту округу, що висить у нашому холі?

Ми всі відповіли: «Так».

— Коли мсьє Пуаро вже йшов, то зупинився, й дивлячись на неї, дещо зауважив (не можу пригадати, що саме). Щось про Кранчестер — єдине велике місто поблизу нас (звісно, це правда). Та коли він пішов, мене раптом осяяло.

— Тобто?

— Про те, що він мав на увазі. Звісно ж, Ральф у Кранчестері.

Тієї миті я перекинув стійку, на якій лежали мої кості. Сестра відразу ж дорікнула мені незграбністю, проте мимовільно: вона була вся у своїй теорії.

— Міс Керолайн, у Кранчестері? — перепитав полковник Картер. — Та ні, не Кранчестер! Це так близько.

— Саме так, — тріумфувала Керолайн. — Абсолютно очевидно, що він не втік звідси поїздом, а мабуть, просто пішов до Кранчестера. Припускаю, він там і досі. Нікому й на гадку не спаде, що він так близько.

Я виклав низку контраргументів цієї теорії, проте Керолайн, коли щось втовкмачить у свою голову, завжди лишається непохитною.

— І ви думаєте, мсьє Пуаро вважає так само, — замислено сказала міс Ґаннетт. — Цікаво, що, коли сьогодні я гуляла дорогою до Кранчестера, він проминув мене машиною, рухаючись якраз із того напрямку.

Ми всі перезирнулися.

— Ах, Боже мій, — раптом вигукнула міс Ґаннетт, — у мене весь час маджонґ, а я навіть не помічаю.

Керолайн відволіклася від своєї теорії, вказуючи міс Ґаннетт, що зі змішаними костями та багатьма чоу навряд чи варто йти маджонґ. Міс Ґаннетт незворушно вислухала її і заперечила.

— Так, люба, я знаю, про що ти, — опиралася вона. — Але це радше залежить від того, як почати, хіба ні?

— Ти ніколи не матимеш хороших костей, якщо не збереш їх, — переконувала її Керолайн.

— Ну, кожен грає по-своєму, чи не так? — не відступалася міс Ґаннетт. — Вона поглянула на свої кості. — Ну, я все.

Керолайн зі своїм значно гіршим розкладом промовчала.

Східний вітер перейшов, і ми почали ще раз. Енні принесла чай. Керолайн і міс Ґаннетт трохи нервували, як зазвичай під час таких вечорів відпочинку.

— Люба, якби ви грали трішечки швидше, — підстьобувала Керолайн міс Ґаннетт, коли та обмірковувала хід.

— Китайці кладуть кості так швидко, що видають звук, схожий на шум дрібних пташок.

Кілька хвилин ми грали, як китайці.

— Шеппарде, ви ще не поділилися своєю інформацією, — добродушно нагадав полковник Картер. — Ви хитрун. Приятелюєте з відомим детективом і навіть не натякнете на стан справи.

— Джеймс — незвичайний, — резюмувала Керолайн. — Він нізащо не поділиться інформацією.

Вона поглянула на мене з легким осудом.

— Запевняю вас, — виправдовувався я, — мені нічого не відомо. Пуаро тримає язика за зубами.

— Мудра людина, — з усмішкою зазначив полковник. — Не виказує себе. А чудові хлопці, ці іноземні детективи. Думаю, знають багато прийомів.

— Панґ, — із тихим тріумфом зронила міс Ґаннетт. — І маджонґ.

Ситуація стала більш напруженою. Від образи, що міс Ґаннетт виграла тричі поспіль, Керолайн зірвала злість на мені:

— Джеймсе, ти надто втомлюєш. Ти сидиш, як мертва голова, і взагалі нічого не кажеш!

— Але, люба моя, — заперечив я, — мені зовсім нічого сказати — ти це маєш на увазі.

— Нісенітниця, — не погодилася Керолайн, сортуючи кості. — Ти точно знаєш щось цікаве.

Якусь мить я мовчав. Почувався приголомшеним і наче п’яним. Я читав про таке, як ідеальний виграш: зробити маджонґ із першої роздачі, проте ніколи й не сподівався, що мені таке вдасться.

Із прихованим тріумфом я виклав кості на стіл і відкрив їх.

— Як говорять у Шанхайському клубі, — зауважив я, — тін-го — ідеальний виграш!

Очі полковника мало не викотилися з орбіт.

— Присягаюся, — мовив він, — це щось неймовірне. Я ніколи не бачив такого раніше!

Тоді, підбурюваний кпинами Керолайн та одурманений своїм тріумфом, я пішов далі.

— А щодо чогось цікавого, — додав я, — то як вам золота обручка з датою та надписом «Від Р.» на ній.

Пропускаю наступну сцену: мене змусили зізнатися, де й коли цей скарб було знайдено.

— 13 березня, — повторила Керолайн. — Лише півроку тому. О!

Із хаосу збентежених ідей і припущень викристалізувалися три теорії:

1. Теорія полковника Картера: Ральф таємно одружився з Флорою. Перший і найпростіший висновок.