фірми, народжується, витворюється в його уяві, вони шикуються довгими рядами, і йому виразно бачиться весь довколишній ландшафт. А потім він шукає той ландшафт у реальності, терпляче пояснює архітекторам, якими мають бути будинки, задає тему для варіацій. Звичайно ж, усе це супроводжують скрупульозні розрахунки, де беруться до уваги й вигідність того місця, на якому виростуть споруди, і ціна матеріалів, і платня робітникам, і, зрештою, багато інших об'єктивних та суб'єктивних чинників, оскільки бізнес у капітальному та житловому будівництві, де така сильна конкуренція і нерідко можуть збанкрутувати найблагополучніші фірми, – справа, що вимагає і зухвалості, й інтуїції, і розрахунку. Одне слово, всього того, чого вимагає і будь-яка мистецька творчість. Тому з такою категоричністю і відстоює він тезу про бізнес саме як творчість. І
з ним важко не погодитися.Сказати про те, що бізнесмен повинен бути й добрим психологом, – це майже нічого не сказати. Адже щоденно має справу з людьми; змушений одразу визначати, кому можна вірити, чого від кого чекати, хто на що здатний. У нього немає часу на години повільного психологічного аналізу – все треба вирішувати зі швидкістю комп'ютера, на рівні інтуїтивних осяянь.
Інтуіція продиктована розумом, досвідом бути бідним і знаннями; вона йде попереду них.
Окрім знання людської природи, потрібна, без перебільшення можна твердити, блискавична реакція, яка дає змогу оперативно реагувати на всі зміни кон'юнктури ринку, а також постійно тримати в полі зору справи партнерів (збанкрутують вони -збанкрутуєш і ти), а про конкурентів – то вже й нічого казати. Бажано мати уявлення про їхні справи не менш докладне, аніж про свої.
Ми захоплюємося психологією і теорією шахової творчості, – психологи й теоретики написали томи про неймовірну інтуїцію видатних майстрів, красу й оригінальність їхніх композицій, – але чомусь ніяк не можемо уявити всього того в світі бізнесу. Можливо, тому, що він видається нашій аж надто цнотливій уяві безнадійною прозою, де владарюють хиже діляцтво та ниці інстинкти (так виховали нас, учорашніх гомо совєтікусів).
Легко напрошуються й аналогії між бізнесовими операціями Петра Яцика і писанням картини чи книги, народженням скульптури. І там, і там зернина задуму, еволюція його, звіряння «алгеброю гармонії», тобто ретельний попередній аналіз, убезпечення від несподіванок, ризик творчої поразки. Тільки в митця вона може бути неафішованою (інколи про неї ніхто, крім нього, не знатиме), а в бізнесмена відразу ж оприлюдниться, негативно вплинувши на його реноме. Як і митцеві, йому сьогодні не зарахують учорашній успіх, не дозволять жити минулими здобутками. Він щоденно мусить брати планку, встановлену на певній, бажано щораз вищій, висоті.
Він – рідкісний співрозмовник. Навіть коли говорить про речі серйозні, складні чи й нудні, як на мене, далекого від бізнесу гуманітарія, фонтанує дотепами, афоризмами, переходить на притчі. Яцик просто не вміє бути одноманітним і геть розвіює уявлення про ділову людину як про щось подібне до ходячого комп'ютера. Так, він може принагідно сипонути цифрами, але за ними відразу ж постануть ті будинки, що їх він вибудував, люди, які працюють у цого фірмах, а потім непомітно підведе до думки, що ті цифри – вимір інтелектуальної і фізичної енергії, популярно розшифровує їх.
Я завжди боявся цифр, завжди почувався відстороненим і відчуженим од їхнього загадково холодного світу. Вони були для мене такою ж абстракцією, як, скажімо, антисвіт чи подих неандертальця у глибині століть. А тут раптом цифри задихали майже інтимним теплом, перетворилися на матеріально зримі образи.
Звичайно ж, мені цікаво було глянути його очима на тих, хто займається бізнесом, почути його коментарі. Ось два повчальних випадки.
Один його знайомець має добрі гроші, але сподівається заробити ще більші. Для цього в нього, здається, є все: невситима жадоба для досягнення мети, вулканічна енергія, невпинна послідовність зусиль…
Але мета втікає, мов обрій: чоловік начебто наближається до нього, а обрій віддаляється.
Яцикового знайомця губить його фантастична скупість.